Чи ми готові бути роботодавцями? (Укр)

З інтересом слідкую за поведінкою наших політиканів останніми місяцями. Глобальна економічна криза і балансування української економіки на грані коллапсу не по-дитячому підігрівають мій інтерес. Однак на жаль дуже рідко можно прочитати про якісь дійсно адекватні дії та заходи, спрямовані на підтримку вітчизняної економіки та допомогу громадянам пережити одну з найважчих криз у нашій молодій історії.

Загалом ефір (я маю на увазі передусім інтернет-видання і сторінки газет і журналів в інтернеті) переповнений всяким непотрібом. Президент лаїть прем’єра, вона лаїть його, так звана опозиція лаїть їх всіх разом. «Сор из избы» виносять тоннами, що викликає відразу і сором за Україну.

Це відчуття на жаль мені дуже добре знайоме. Воно зникло на декілька років – десь з 2004 по 2007. А потім повернулося і накрило по повній програмі. На відстані все здається ще більш жахливим, як кажуть люди. Тому можливо я перебільшую. Але наші лідери просто впали нижче плінтуса і я не впевнена що їх треба звідти піднімати. Їх треба там залишити і присипати земелькою. І знайти нових лідерів. Але не сліпо їм довіряти, а перевіряти і контролювати їх на кожному кроці.

Допоки ми будемо забувати про свій голос на наступний день після виборів ми будемо заслуговувати на таких лідерів нації. Свій голос треба використовувати постійно, слідкувати за кожним рухом і дією, вимагати відповідей на запитання – що ти сьогодні зробив для мене, людини яка тебе обрала і яка платить тобі таку зарплату, на яку ти катаєшся на Кріт і купуєш вілли в Дубаї . А при відсутності відповідей притягати до відповідальності і карати. Але не віртуально (типа відлучили від двору і записали у почесні радники), а реально, з судами, стягненнями і тюремними строками.

На цьому тижні ходила послухати ветерана британської політики Тоні Бенна (уявіть собі на хвилиночку момент, коли ви погодитесь заплатити 100 гривень, щоб послухати 83-річного Віктора Януковича або Юлію Тимошенко! Ну хіба що ви захочете послухати поезію Анни Ахметової...). Так він сказав фразу, яка б просто вбила наших «народних обранців». «За роки свого депутатства (десь біля 50-ти) я був в унікальній ситуації, коли в одного робітника (мене) є 60 000 роботодавців (виборців) і я маю працювати так, щоби кожен день доводити їм, що вони не помилилися у своїму виборі». Нам це поки що навіть важко уявити.

Возвращение (Рус)

Мой блог долгое время оставался в забытье и в запустении. Со времени последней записи утекло много воды и много чего случилось в этом мире. Америка выбрала нового президента – спасибо ей за это. Банковский кризис перерос в глобальную рецессию. Крупнейшие банки мира либо перестали существовать либо были приватизированы – о кошмар для ярых капиталистов! Россия и Украина успели повоевать за газ и обе проиграли. Израиль и Палестина воюют до сих пор. В Британии массовые увольнения, в Украине тоже. Цены на недвижимость в Киеве упали на дно, в Британии движутся в том же направлении. Кейт Уинслет получила Золотой Глобус и Бафту за «Читателя». Короче много чего произошло.

Но самое главное не это, а то что в моей жизни сменились акценты, и все благодаря Даниле – ура тебе, мой ангел!

Привілеї

Я використовувала всю свою силу волі цілий місяць, щоб не писати про ситуацію навколо Російсько-Грузинського конфлікту. По-перше, напевно навряд чи мене можна назвати нейтральним спостерігачем. По-друге, у моєму стані не можна нервувати. По-третє, дуже багато людей про це пишуть (хоча не завжди об’єктивно і адекватно).

Але сьогодні не втрималася. При чому у мене була доситься маленька зачіпка – із промови нашого Президента (імідж якого тане просто на очах і цілком обгрунтовано) я дізналася, що ми, українці, виявляється привілейовані. Так званий Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв включив Україну до привілейованої зони зовнішніх інтересів Росії.

Ну що ж, з одного боку нічого нового. Просто раніше це називали зоною впливу або «колишнє СРСР». Правда з легкої руки Девіда Мілібана (міністра закордонних справ Великобританії) пару тижнів тому останній вислів не в моді. І я погоджуюсь – скільки років пройшло, а ми все колишні. А як щодо нинішнього дня, до майбутнього? Це схоже на офіційне перейменування «країн із перехідною економікою». Нарешті цього року Світовий Банк визнав, що ані Польща, ані Угорщина після 20-ти років складних реформ вже не «тягнуть» на перехідників. Вони вже давно перейшли і набиваюсь свої гулі у повноправному колі жорстких капіталістів.

Однак мене цікавить глибина і наслідки нашого привілейованого становища щодо Росії. Сумнівів немає – багато політичних сил прямо користуються цими привілеями (в основному фінансовими та ідеологічними), як то партія Наталії Вітренко (Де? Що? Скільки відсотків?), Русский Блок в Криму або Партія Регіонів, офіційні заяви якої щодо ситуації на Кавказі були просто під кальку переписані із заяв російських офіційних посадовців. Я вас питаю, де національна гордість і самоповага? Я не агітую за беззастережний захист позиції Саакашвілі – він зробив дуже велику помилку особисто і за це особисто буде розплачуватися. На те є процедури імпічменту, президентські вибори і Парламент Грузії, а не пан Лавров, який називає його «політичним трупом» або пан Мєдвєдєв, який тупо іде по слідам свого КГБшного попередника і застосовує дуже милі і порядні слова типа «відморозок». Слабо так назвати Сільвіо Берлусконі у присутності того ж пана Саркозі, га? (який поводиться іноді не більш адекватно під спалахами фотокамер, аніж Міша під російськими винищувачами).

Я просто не розумію на скільки треба бути яйцеголовими і регіоналам, і комуністам, і всім іншим «рупорам свободи», щоб у такій ситуації так тупо підставляти свою власну країну під кулеметний вогонь. Я знаю від деяких друзів, які родом з Криму, що ситуація там дуже непроста і народ просто радий «продати» Україну Росії і насолити їй так, щоб було непереливки. Але ці несвідомі штейхбрехери не розуміють, що «рай у шалаші» з Росією буде не кращою, а гіршою версією «пекла в сараї» з Україною. Велич Росії без сумнівів дуже спокуслива на нинішньому етапі, але будь-який адекватний політолог і економіст, що є експертом у цій географічній зоні, розкаже вам, що ця велич поки що примарна і більш того, має дуже мало шансів на виживання у майбутньому. Ви Олімпіаду дивились? А останні дані по потоках світової торгівлі, золотовалютних резервах, інвестиціях в освіту? Хто там в лідерах? Звичайно сусід Росії, який має око на її великі зауральські території.

Тому мені не стає моторошно від усвідомлення свого «привілейованого» стану, як могло б здатися. Мене просто підмиває зробити радикальні кроки, щоб на повну катушку скористатися цима привілеями. Газ по 400 доларів? Треба платити і припинити скиглити! Більш того, треба припинити випускати 50% в атмосферу і почати використовувати альтернативні види палива. Торгівельна війна з Росією? Будь ласка, зайвий привід для великої маси виробників нарешті почати запроваджувати нові стандарти, які згодяться не тільки для нашого північного сусіда і Анголи, але й для розвинених економік і того ж самого Китаю та Індії. Інтереси російськомовних людей в Україні? Будь ласка, розмовляйте і читайте мовою Толстого (хоча куди вже більше – 95 % преси і книжок видаються російькою), але вчіть також українську, англійську та китайську, бо неучі нам непотрібні. А ми хочемо знати як захищаються права українців в Росії (які до речі мають українські паспорти).

Одним словом, треба ці привілеї почати бачити як можливість, а не загрозу. І згуртувати націю навколо процесу використання цієї можливості. Якщо рівень зарплат і добробуту у нас буде на порядок вище ніж в Росії (а це цілком можливо!), то ніхто вже не захоче приєднуватися до «великої і могутньої», бо там через 5-7 років знову доведеться посилати своїх дітей на війну до Інгушетії, Татарстану чи Уссурійського краю. На жаль для нас і на щастя для сусіда, наші так звані лідери просто нездатні згуртувати націю. Час дати шанс новим...

Сделано на Арране

Англичане, как и многие другие нации (кроме украинцев) просто мастаки преподнести даже самые мелкие достижения на прекрасном белом блюдечке с голубой каемочкой. И получать за это немалые деньги. Поскольку они с ума сходят от английской деревни (countyside), любая более или менее уважающая себя деревня имеет местный магазинчик с местными товарами – от овощей до варенья, хлеба, сыра и печенья. К ним иногда прибавляется керамика, изделия из дерева и овечей шерсти, трикотаж или рукоделие, открытки и картины с местными видами, книги и карты, и т.д. То же самое относится и к замкам, старинным родовым поместьям и паркам.

Арран не исключение и даже более того. Поскольку основная статья доходов здесь туризм, из туристов стараются выжать все до последней капли. И они не очень-то сопротивляются :-) Поэтому на острове с населением в 4,5 тысячи человек вы найдете множество товаров под маркой Арран: сыр, мороженое, овсяное печенье, варенье, пиво, виски, органическая косметика. И все это продается во множестве маленьких магазинчиков в деревнях острова и в местах массового скопления туристов. На самом деле все продукты очень вкусные. Мне особенно понравилось мороженое и мы привезли с собой пару головок местного чеддера. Плюс несколько бутылок местного пива и бутылку отличного виски (но это Данкан может рассказывать про виски часами :-)). Так что главная миссия островитян достигнута – мы скупились местными товарами и нам они понравились. Плюс есть большая вероятность того, что в следующий раз, когда я увижу сыр Арран в магазине, я предпочту его другому сыру.

Конечно и у нас есть неженские огурцы, херсонские арбузы, киевские торты, артемовское шампанское, косовские деревянные блюда и лижныки из Космача. Но маркетинговые технологии все еще недоразвиты и поэтому финансовая прибыль от этих марок (особенно для местной общины) лишь слабый отголосок того, что можно было бы получить. Так что нам есть чему поучиться!

Каникулы на острове

Лето прошло незаметно, особенно для моего блога :-( Может потому, что лето было некудышним. Солнечных дней было раз и обчелся, температура на уровне апреля в Киеве. Так что единственная радость – это длинные дни и красивые закаты в те редкие вечера, когда их можно было увидеть за тучами...

Но в начале августа у нас была чудесная неделя на шотландском острове Арран. Это одно из наиболее прекрасных мест в Шотландии – на юге-западе, где сравнительно тепло и не так сыро. Плюс остров достаточно велик и на нем есть все возможные шотландские ландшафты – только в миниатюре! Но он тоже достаточно мал, так что его можно объехать на машине за пару часов.

Смешно, что меня так увлекла идея острова, хотя я живу на острове последние 1,5 года :-) Но на острове Британия этого не замечаеш, а на Арране мои островные ощущения обострились. Они нахлынули еще на большом пароме, на котором мы добрались до Бродика, «столицы» острова. На нем вмещается больше сотни машин и несколько сотен людей. Поскольку это разгар летнего сезона, то паром был полон народу. Как по мне, так он просто трещал по швам от детей и собак! Идеальный показатель того, что ты находишся в зоне отдыха, даже если на горизонте нет пальм и море совсем не той температуры чтобы купаться (хотя на Арране достаточно много пальм и дети купаются в любую погоду!).

Мы снимали очень живописный небольшой коттедж в деревне Ламлаш со всеми удобствами, вплоть до достаточно большой библиотеки «отдохни от мозгов» и стопки пазлов. Так что в первый раз за два года супружеской жизни, мы собрали два пазла – это было супер! Параллельно мы пересмотрели практически весь второй сезон West Wing, который пылился у нас на полке ровно год. Мы в него так «въехали», что решили купить полную коллекцию :-) Плюс к вашим услугам полностью экипированная кухня, пару спален (конечно на втором этаже) и сад. Чего еще пожелать для спокойного отдыха (так непохоже на мои обычные «активные» запросы!)

Нам повезло с погодой – половину недели светило солнце и было очень тепло. Так что мы ходили на прогулки вдоль моря, катались на лодке вокруг соседнего маленького, но населенного Святого сотрова (это он на фотографии - вид из нашего окна), ездили в замок Бродик. Правда во вторую половину погода была классически шотландской – дождь и холод. Но было приятно смотреть из окна с книжкой в одной руке и чашкой горячего чая в другой. В коттедже были классические приоконные скамеечки, как в книгах Джейн Остин или Шарлотты Бронте :-) Очень романтично и мне нравилось на них сидеть.

Отдохнули отлично, отоспались на славу. В Ньюкасле я всегда наслаждалась тишиной и свежим воздухом в районе, в котором мы живем. По сравнению с Киевом это просто райский уголок. Но на Арране тишина еще более «кричащая» и воздух еще чище. Просто класс! Доказательство того, что все познается в сравнении.

О прелестях острова и маркетинге по-английски – в следующем сообщении.

Добывать нельзя закрыть (Рус)

Где поставить запятую в этом предложении? Если руководствоваться экономическими и геополитическими интересами – после первого слова, если отталкиваться от ежегодного числа жертв угольной промышленности – после второго. Я не буду спорить кто прав кто виноват. Добывать уголь на глубине 1 км непростое дело, особенно учитывая уровень развития наших технологий и техники безопасности.

Меня удивляет другой момент, который практически полностью игнорируется нашим обществом, его лидерами и масс медиа – это экологический аспект энергетической системы Украины. В то время как все страны развитого мира, в которые мы уже начали себя записывать, потеют над вопросами уменьшения выбросов парниковых газов, сокращения использования автотранспорта и ограничения использования традиционного топлива для генерации электроэнергии, мы продолжаем жечь уголь, рубить лес и покупать тысячами новые автомобили даже не задумываясь чем будут дышать завтра наши дети и какие природные катаклизмы свалятся на нашу голову. Более того, мы продолжаем покупать российский газ, который дорожает и будет дорожать еще больше, а потом половину его «пускаем в атмосферу» поскольку наши энергосберегающие технологии и оборудование находятся ниже плинтуса.

И ни слова о стимуляции альтернативной энергетики – установке солнечных батарей на крышах домов, ветровых и приливных электростанциях в пригодных для этого районах Украины, использовании гор мусора в качестве биотоплива для производства электроэнергии. Наконец, как стимулировать граждан, особенно в сельской местности, где в 80% случаев отсутствует водопровод, а иногда газ и электричество, генерировать свою собственную энергию и устанавливать «безотходные» системы жизнедеятельности? Похоже это никого не интересует.

Германия получает 14.5% всей своей электроэнергии из альтернативных источников (солнце, ветер, биомасса), в Португалии и Испании появились крупнейшие ветровые электростанции, в Польше сортируют мусор, в Париже можно бесплатно ездить по городу на арендованом велосипеде вместо машины, в Англии планируют вводить плату за килограммы выброшенного мусора. А что делаем мы?

Рукотворні кордони (Укр)

Нещодавно ми їздили до Белфасту. Вирішили організувати подорож кудись «за межі острову» на довгий уікенд. Нам дуже повезло з погодою – сонце протягом всіх трьох днів, порівняно тепло і вітерець. Місто вразило своїм розміром. Я очікувала чогось меншого, на зразок Ньюкаслу, але Белфаст однозначно більш жваве і багатовимірне місто. Статус «столиці», хоча і провінційної, має дуже позитивний вплив.

В Ірландії у нас було дивне відчуття – наче ми в Англії, а наче і в Європі. Це інший острів, але тут набагато більше спільних рис із континентальною Європою. Більше «незалежних» кав’ярень, архітектура нагадує інші європейські столиці (5-6-поверхові будинки на відміну від 2-поверхової гегемонії в Англії), громадський транспорт більш організований, купа новобудов (правда тут дуже класні традиційні паби!). Хоча ми підозрюємо, що наші позитивні враження були сильно простимульовані гарною погодою :-) Можливо вплив мав і континентальний ринок, який розмістився біля ратуші і де була неймовірна різноманітність європейської кухні, солодощів, пива і всяких сувенірів.

Однак найбільше враженя справила коротка подорож до західної частини міста, яка ще 10 років тому була поділена високими мурами і колючими дротами на католицькі (ірландські) і протестантські (англійські) сектори. На стінах багатьох будинків все ще збереглися красномовні граффіті, які «мітили» територію, що належала (і досі належить) певним войовничим або не дуже войовничим організаціям опору. Вони прямо висловлювали думки ірландців щодо англійських загарбників. Незважаючи на мир, що панує в Північній Ірландії протягом останніх 10-ти років, багато будинків, особливо церков і поліцейських ділянок, обнесені височенними мурами і колючим дротом. Ненависть між англійцями та ірландцями вже не має такої руйнівної сили, яка терроризувала цілу Британію у 70-80-ті роки. Не можна сказати, що тут не виникають конфлікти між політичними лідерами, однак вирішуються вони не за допомогою гвинтівок, а за переговорним столом. Цікаво відмітити, що з минулого року в Північній Ірландії править історична коаліція непримиренних ворогів – партії Юніоністів та ІРА.

У Белфасті мене не залишали думки про Севастополь. Тим, хто нині нагнітає ситуацію в Криму і у місті зокрема, я б рекомендувала обов’язкову навчальну поїздку до Белфасту – для вивчення досвіду розірваного на шматки міста і протверезіння від «патріотичного» проросійського дурману...

Будем делиться (Рус)

Недавно прочитала в новостях, что в Украине растет количество людей занимающихся благотворительностью – как лично, так и путем пожертвований. Это не может не радовать. Меня всегда угнетало понимание того, что если ты хочешь сделать чего-то хорошее кому-то незнакомому, то надо либо просто бросить монету в шляпу (а я этого не люблю), либо обольститься обещаниями непонятных организаций, которые не могут продемонстрировать как конкретно были использованы твои деньги и кому они помогли. Это конечно плохая отмазка для ничегонеделанья. Но все-таки радует, что процесс двинулся, появилось много «приземленных» организаций, которые объединяют волонтеров, есть возможность адресно помогать людям, есть сайты, где можно найти нужную информацию и познакомиться с подобными тебе людьми (я только начала исследование этой стези).

В Англии сфера благотворительности одна из тех, которые приводят меня в бурный восторг. Правда в стране загнившего капитализма не надо свыкаться с мыслью о том, что помочь себе и ближним ты можешь только сам, в отличии от совкового менталитета, где «государство о тебе позаботится». Ох как сложно переходить на рельсы инициативы и самоорганизации после 70-ти лет строго направленной социальной сферы. Но лед тронулся!

В Англии даже самые бредовые идеи собирают сотни а то и тысячи фунтов на благотворительные цели – в основном они идут на счета организаций, занимающихся охраной здоровья (особенно болезни сердца и рак), защитой прав детей и пожилых людей, кошек и собак, помощью беднейшим странам мира, охраной окружающей среды и так далее. Тут не редкость когда после смерти или долгострочной болезни близкого человека люди организовывают фонды, которые помогают людям пережить похожую трагедию.

А как собирают деньги? Ну самый простой способ это месячные перечисления с твоего банковского счета на счет организации, которой ты хочешь помочь. Можно купить пластиковый значок-нарцисс и деньги пойдут организации Мэри Кьюри (борьба с раком), или такой же значок-мак – тогда они пойдут в помощь ветеранам войны. Можно принять участие в марафоне (например Лондонском, который был на прошлых выходных) и разрекламировать свой героический поступок среди друзей и коллег также упоминая имя благотворительной организации, которой ты переведеш все пожертвования (обычно народ сбрасывается по 5-10 фунтов, что может привести к достаточно круглой сумме). Один наш друг побрился наголо собрав на этом «скандальном» мероприятии пару тысяч фунтов – ажиотаж был бешенный! Еще тут модно дарить благотворительные подарки. Ну например на рождество я получила ваучер, который заверил меня, что «мои» (то есть подаренные) деньги были использованы для покупки козы для бедной семьи в Африке. Такие подарки также модно дарить на свадьбу. Так что вариантов много.

Есть также «нефинансовые» виды благотворительности. В основном это когда ты жертвуеш своим временем, а время как известно это деньги. Ты соглашаешся быть волонтером для той или иной организации или проекта: на выходных навестить одиноких пожилых людей, сходить в парк с больным ребенком, помочь с переводом для беженцев, или стать членом совета одной из благотворительных организаций. Опять же, вариантов море, выбирай какой душе угодно, если ей конечно угодно.

Надежда на то, что это изобилие скоро появится и у нас :-)

Хотели как лучше, а вышло как всегда (Рус)

Я буду не последней, кто пишет про провальное начало работы нового терминала в Хитроу. То, что рекламировалось как грандиозное событие в транспортной, коммерческой и архитектурной сфере Англии стоимостью 9 миллиардов долларов, вылилось в очередное фиаско. Как всегда, британская транспортная инфраструктура подорвала наполеоновские планы больших боссов от бизнеса.

Не справились, зашились. Все системы «легли» и пассажиры с ними вместе залягли на удобные супер-модерные сидения. Слабым звеном оказалась сортировка багажа – она просто провалилась. До сих пор около 25 тыс. чемоданов ждут встречи со своими хозяевами. Ну хорошо если вы летели домой, а если в отпуск на Майорку? Прошла уже неделя и вам явно пришлось закупить новый гардероб. И ваш багаж застанет вас уже дома, правда через много недель. Ни хозяин аэропорта ВАА, ни Британские Авиалинии не в состоянии самостоятельно разобраться с багажом, поэтому наняли компанию... в Милане, которая этим займется. Для этого все «зависшие» сумки переправили в Италию, откуда их будут перенаправлять хозяевам. Вы думаете это анекдот – нет, это горькая правда. Среди жертв не только простые смертные, но и министры с супер-моделями :-)

Традиционно я стараюсь держаться от этого аэропорта как можно дальше – он исторически славится своим катастрофическим сервисом, потерянным багажом и задержками вылетов на несколько часов.

Куда уж лучше родной Борисполь. Поэтому когда мы учимся западному опыту в разных сферах, особенно что касается модернизации транспорта, главное перенимать опыт избирательно. Иначе небольшой но достаточно пунктуальный Борисполь может превратиться в пекло путешественников!

Незручності Британії (частина 2) (Укр)

Кожного разу коли мені потрібно кудись їхати на поїзді (а це буває досить часто) я затамувавши подих їду на вокзал – пронесе чи не пронесе. Справа в тому, що всупереч усталеним стандартам, Англія жахливо непунктуальна країна у сфері громадського транспорту, особливо поїздів.

Перші декілька місяців кожен другий мій поїзд або запізнювався? або був відмінений. А я подорожувала десь раз на тиждень. Загалом у третині випадків моїх подорожей щось трапляється. Або вантажівка спілотувала у залізничний міст і рух поїздів припинено до проведення повної інженерної інспекції, або повінь зруйнувала частину полотна, або на роботу не вийшли всі машиністи і у компанії дефіцит і тому скорочують кількість поїздів, або сильний вітер розірвав електромережі, або просто запізнилися, або, або...

Найекстремальніша моя подорож була у грудні з Бірмінгему до Ньюкаслу. Замість прямого поїзду і чотирьох годин я змінила 4 поїзди і подорожувала 6 годин. Вчора моя колега мала їхати до Лондона. Але на півдні продовжуються ураганні вітри і поїзди відмінили на два дні, а ті що все ж таки пустили прибували із запізненням у 8 годин...

Справа в тому, що англійська залізниця була повністю приватизована урядом Меггі. Різні компанії отримали контракти на різні ділянки, при чому ці контракти не довгострокові, а десь на років 5-7. Після цього новий тендер і досить часто – новий провайдер. Але найцікавіше не це, а те що залізничні вагони і вокзали приватизували окремо від залізничних колій. Тобто одна компанія керує потягами і отримує живі гроші від пасажирів, а інша ремонтує колії і кладе шпали – і бере за це гроші у «потягових» компаній. Ось така безумна логіка, в результаті якої система в повному хаосі, де ніхто не знає хто за що відповідає.

Більш того, вартість квитків зашкалює просто катастрофічно. Всі додаткові витрати компанії перекладають на плечі пасажирів, а ось їх прибутковість залишається постійною і приносить досить високі девіденди акціонерам. Ось така хитра схема – прибутки нам, а збитки нехай компенсує держава. А треба мати на увазі, що приблизно третина населення країни або й більше щоранку подорожує поїздом по 1-2 години до місця своєї роботи, а ввечері назад. У них цілком припустимо жити у Брайтоні а працювати в Лондоні. Ну це приблизно як жити в Житомирі і працювати в Києві... Уявили? Отже ти платиш шалені гроші за гарантоване місце, твій поїзд відміняють і пропонують пересісти на інший, який і так вже тріщить по швах, і ти їдеш як оселедець в банці протягом годин. Після цього будь-які «зелені» намагання уряду зменшити кількість авто на дорогах або кількість внутрішніх авіарейсів виглядають просто смішно. Ось така економічна екологія.

Так що не дивлячись на всі проблеми Укрзалізниці у нас не все так погано. Відновити або закупити нові вагони справа набагато легша аніж навести порядок в англійському бедламі. Да й побудувати швидкісні залізниці поки що у нас можливо – в Англії кожен акр землі у приватній власності і на його відчуждження ідуть десятиліття. Саме тому за останні 50 років Англія побудувала... одну абсолютно нову гілку – швидкісну магістраль від Ла-Маншу до Лондона для Євростару. Welcome to Britain!

Tea time (Eng)

In the house on our street there is a big refurbishment going on. In fact it is a whole rebuilding of rather impressive house where only façade wall is still standing and the rest of the building is demolished. They are also building big underground pool which has eaten half of the garden. This is very expensive project as only house cost them almost million and a half. But we’ve been interested to observe other thing.

There are obviously lots of contractors and lots of workmen on the site. But every time I pass by there are not that many of them actually visibly working and at least one, but more often 2 or 3 of them are having cup of tea or a cigarette. This is in fact an analogy to Ukrainian ‘perekur’ or smoke break. Effectiveness of English builders in England is not much higher than Ukrainian in Ukraine (the later work much more efficiently abroad), but they charge much more!

It is just a sad fact especially after recently we’ve seen Grand Design programme (my favourite on Channel 4). A couple ordered ready-made designer house in Germany and German builders brought together 2-story astonishing building in … 4 days. No tea times, no slow work, working like machines, rain or sun. We’ve been amazed recalling how ‘prorab’ doing refurbishment of our rather modest flat in Kyiv last year over five months. But what can you do? We are just hoping to find some good but cheap Polish builders when the time comes to improve our own property on the island. When we have it :-)

Незручності Британії (частина 1) (Укр)

Я давно планувала розпочати серію розповідей про негативні і незрозумілі для мене зокрема і для інших іноземців загалом речі у Великобританії. Нарешті, після досить енергійного лобіювання з боку деяких друзів я свої наміри вирішила перетворити на конкретні дії. Отже буде два окремих цикли розповідей: (1) що мені не подобається і що мене дивує, (2) міфи про Англію. Звичайно я навряд чи буду використовувати англійську мову в цих випадках :-)

Почнемо з незручностей. Всі питають, а найбільше я себе, якого лиха Англія у ХХІ сторіччі живе з рудиментами ХІХ – окремими кранами для холодної і гарячої води. Вони є всюди: в приватних будинках і квартирах (як у мене), в офісах, кінотеатрах і на вокзалах. Вони навіть є в сучасних супер-бізнес-центрах, які побудували 2 роки тому. Тобто бажання перейти на такі зручні і сексапільні змішувачі (і сучасні душові системи) у британців особливо не виникає.

Хоча змішувачі часто є на кухні, але вони лише наполовину відповідають своїй назві. Вода дійсно витікає одним струменем, однак він фактично розподілений на дві частини: ліва це просто окріп, а права – льодяна...

Як воно працює: ви використовуєте спеціальну пробку для раковини, запускаєте воду з окремих гарячого і холодного кранів і змішуєте її до необхідної вам температури. Потім робите свої справи – миєте руки, лице, шию чи ще щось. Уявили? У мене з цим великі проблеми. Особливо якщо це на вокзалі міста Карлайл у громадському туалеті. Я це навіть у власній ванні не роблю, оскільки маю досить високі вимоги до гігієни (але це вже мої проблеми). Тому як правило я використовую лише холодний кран, або гарячий поки вода ще не нагрілася (досить часто потрібно секунд 10 щоб вона перетворилася з дуже холодної на дуже гарячу).

Які причини? Перша і головна – британці ДУЖЕ КОНСЕРВАТИВНИЙ народ. Вони не будуть гнатися за інноваціями тільки тому, що це нове і зручне. Вони дуже люблять свої вікторіанські будинки і їх дизайн і намагаються все зберегти «як тоді», навіть якщо це вже незручно. При чому це роблять не лише 60-річні бабці, але й 20-річні молоді люди. Вони дуже зациклені на традиціях і я не можу сказати, що це погано. Але випадок із кранами велике виключення – це просто жах! На питання а чи це гігієнічно вони відповідають просто «Ми до цього по іншому ставимося, воно нас особливо не обходить».

Друга причина. Британія була однією з перших країн у світі, яка започаткувала центральний водогін. І тому вони є своєрідними жертвами технічного прогресу на його ранніх стадіях. Спочатку звичайно вода була лиша холодна. Вже потім винайшли котли і тепер вони є у кожному будинку чи квартирі (за рідким виключенням це повністю децентралізована система). Так з’явився другий кран. Вони так і залишилися "розлученими". Чому? Читай першу причину! В США та в континентальній Європі цьому рудименту сказали па-па ще 60 років тому.

Причина третя - регуляторна. В Англії досить багато старих помешкань, в основному приватних будинків (вони складають десь 80 відсотків всього житлового фонду). Часто вони побудовані у ХІХ або на початку ХХ століття і мають досить застарілу інфраструктуру, в тому числі баки для води на горищах. Вони не повністю герметичні і завжди є небезпека, що туди може пролізти щур. Тоді заражена гаряча вода, змішуючись з холодною в одному потоці, може забруднити всю систему водопостачання. А це вже епідемія. Тому якщо ви не зможете довести високі стандарти безпеки вашого баку вам просто не дозволять поставити змішувач. Ось так.

Коли у 1942 році Уінстон Черчилль приїхав до Москви з офіційним візитом він був вражений змішувачем у своїй резиденції. Він навіть не уявляв, що вода може змішуватися до потрібної температури «на ходу». Повернувшись додому він рекомендував перевести всю британську систему на змішувачі, але й віз по нині там (40 % всіх куплених кранів складають крани старого зразка). Чому? Читай першу причину! І при чому завжди є відмазка – Черчилль був наполовину американцем, а значить він не зовсім розумівся на англійських традиціях. І хай йому грець!

Сподіваюся, що ця коротка розповідь хоча б частково задовольнила вашу цікавість. У своєму власному будинку я планую поставити справжні змішувачі. Я готова на все, аби мити руки у нормальній за температурою воді :-)

P.S.: Про душові системи буде окрема розповідь. Це теж дуже цікаво.

Специальное сообщение для Иванов (Рус)

Прошу на этом блоге не оставлять анонимных и подозрительных комментариев со ссылками на вирусы. Они уничтожаются. Если есть что сказать - используйте прямую речь!

Прорвало... (Рус)

Простите, но не могу сдержаться, даже в такой романтический день. Российский пока еще президент ВВ Путин сегодня задался вопросом «Что ж это за демократия такая в Украине?» И я не о том, что в России ее просто нужно искать днем с огнем (если это касается важных политических решений), а если вы ее и найдете, то это будет «новый тип управляемой демократии», поскольку «западные ценности не всем подходят». Ну типа «нет вариантов голосую против всех», или «долой Касьянова из гонки».

Не знаю, западные или восточные ценности, но основы конституционного строя и демократического решения проблем появились у нас задолго до Перестройки – в 9-10 веке на Киевской Руси, несмотря на монархию.

Так вот, господина Путина реально интересует, почему это украинское правительство при подписании «бумажек» с НАТО не советуется с украинским народом? Мол я осведомлен, народ против. Он явно осведомлен и о том, что 4/5 народу в Украине вообще ничего не знают про НАТО (смотрите последние социологические исследования) и его «ненависть» к этой «мерзкой гадине времен холодной войны» базируется на скупенькой такой информации а-ля Партия Регионов сказала или того лучше – прогрессивные социалисты нам все объяснили. В результате Крым – территория без НАТО. И где оно там это НАТО, спрашиваю я вас? И где эта холодная война, если не под боком, в холодильнике у большого брата?

Я не против референдума, очень даже за, но его надо проводить после разъяснительной работы. Мы сейчас работаем над планом сотрудничества с НАТО, который Россия подписала и выполняет уже давным давно. Правда у нее своя доктрина безопасности, с которой нам явно не по пути. Ну какой нормальный человек захочет полагаться на русского брата после сегодняшнего заявления о «перенаправлении ракет»?

К тому же, не по всем вопросам надо устраивать референдумы, до Швейцарии нам еще далеко. Ну скажите мне, как бы проголосовал народ по вопросу «вступать нам в СОТ»? А в Совет Европы? А пускать ли Верку Сердючку на Евровидение чтобы она «позорила» нашу страну? Догадайтесь с трех раз.

Получилось длинно, но я же предупреждала – прорвало!!!

На фотографии - излияния граждан на заборах Винницы, январь 2007 г.

Рік минув... (Укр)

Сьогодні рівно рік як ми переїхали до Англії. Дивно, але час пролетів досить швидко і мені не віриться, що вже пройшло 12 місяців. Хоча з іншого боку я на стільки «асимілювалася», що здається ніби живу тут набагато довше.

Однак рівно рік тому ми прилетіли до Лондона з парою валіз і переночувавши у столиці порулили до Ньюкаслу. У цей же день у мене був перший шок після «шоппінгу» в супермаркеті. Рахунок здався мені космічним (раніше я цього не помічала – гроші на відрядження не стимулювали такі роздуми). Тепер я «переросла» цей момент, особливо після недавнього шоку в Києві – у супермаркеті вдома я заплатила таку ж суму грошей за тижневі харчі, як і в Ньюкаслі. От вам і європейський рівень життя! Шкода що зарплати відстають на порядок...

Не можна сказати, що я оточена новими друзями. Є декілька знайомих і колектив на роботі дуже душевний. Але Данкан мій найкращий друг і нам поки що так живеться дуже добре :-) Всі мої друзі «там» і якщо вони іноді читають цей блог, то значить я в їх списку теж залишилась :-) Ось так.

На фото - водоспад у парку біля нашого будинку. Така розкіш і всього у 5-ти хвилинах ходи пішки!

Я вернулась (Рус)

Ну вот, наконец и на моем блоге настал новый 2008 год. Ленивые праздники сменились трудовыми буднями, что стало на моем пути к изливанию моих мыслей на электронной бумаге. Надеюсь наверстать упущенное, хотя бы с приходом китайского нового года.

Мой год начался с изучения новых сетевых прибамбасов. И после многомесячных ухмылок в сторону Facebook (пространство для поиска и общения со старыми друзьями в англоязычном мире) меня «затянуло» в русскоязычные Одноклассники. Спасибо Наташе!

Не могу сказать, что я в жутком ажиотаже, но каждый вечер пару часов я провожу в этом общственном месте и мне пишут самые неожиданные люди, которых я уже практически забыла. Но память делает удивительные трюки и этот сайт возраждает даже неподъемные казалось бы воспоминания. Вот такой вот класс...

Как и все новое, оно меня закрутит на пару недель, но потом попустит. Но скажу одно – это идеальный инструмент «оставаться на связи» для тех, кто вдали от мест происхождения. То есть таких людей как я. И это приятно.

Так что для тех, кто читает этот блог и кто на Однокласснике – до встрече в новой «оболочке»!

Нам би батога (Укр)

Із насолодою спостерігаю чергову спікеріаду. Як мені цього не вистачає в Англії – бійки, блокування трибуни, викрадання карток, звернення до суду для спростування рішень парламенту, коротше кажучи повний балаган. І повна безвідповідальність. А народ просто втикає і зрозуміло чому – всі втомилися. Хоча мене цікавить якого дідька ми витрачаємо податки на їх зарплату в такі «комедійні дні» - її треба виплачувати пропорційно до продуктивно проведеного часу. Цього тижня скоріш за все це дорівнюватиме одній годині.

Ну і звичайно, партія регіонів тут як тут – країна в небезпеці, коаліція недієздатна, за Юлю не голосують (хоча факти свідчать про протилежне), керівництво парламенту не обирають (хоча регіонали вже вимагають звільнити новообраного спікера). Коротше, у всіх їх діях просто залізна логіка. Вочевидь розігрується карта «країні потрібна широка (читай безвідповідальна) коліція».

Але найбільшою страшилкою є «казарменна демократія», яка загрожує Україні, оскільки, за словами перероджених демократів, коаліція голосує під жорстким тиском і контролем, начебто тільки батога лідерам фракцій не вистачає. Це слова супер-демократичного і як всім відомо супер-вільного у своїх діях пана Колеснікова. Однак хочу відкрити велику таємниці – батіг звичайте діло для західних демократій. У ряді країн, зокрема у Великій Британії, у парламенті існує висока і дуже відповідальна посада chief whip, що українською означає головний батіг. Його завдання - слідкувати за дисципліною серед депутатів певної партії, щоб вони відвідували засідання парламенту і голосували відповідно до партійної лінії. Вікіпедія дуже добре описує цю систему.

Отож, панове, страшилка наївна і базується на елементарному незнанні інструментарію справжньої парламентської демократії. Черговому міжнародному проекту технічної допомоги треба організувати навчальний візит до Канади або Австралії або Ірландії і перекласти пару підручників для наших «нових демократів». Їм би не завадило спробувати батога:-)

Ду ю спик инглиш? А-га (Рус)

Чего-то давненько не было никаких новостей с российско-английского военного фронта. Буквально неделю в море стоял штиль. После ошеломительного бенефиса новоиспеченного депутата Госдумы господина Лугового – его ответ Чемберлену, то есть наезд на Гордона Брауна по поводу «несправедливого» док фильма ВВС об этом супер-человеке (але, гараж, это не Россия, Гордон по телефону не диктует чего транслировать по ВВС, у него есть дела поважнее) был встречен апплодисментами российской публики и криками на бис – Россия погрузилась в увлекательный мир парламентских типа выборов и назначения, простите выдвижения, кандидатов в президенты.

Но вот, новый поворот. И дело не в говорящих камнях – дело в англоговорящих шпионах, которые просто цветом цветут в российской глубинке. Дабы искоренить этот рассадник оппозиции и шпионажа (о боже, и это в стране под названием «рай для КГБ») Россия приняла решение закрыть региональные отделения Британского Совета. Да того самого, в котором учат английскому языку (очень хорошо должна заметить), где можно почитать английские книжки и и посмотреть английские фильмы. Который борется со спидом и помогает наименее обеспеченным, поддерживает книгопечатание, культуру и науку. В России останется 3 центра, два из которых в Москве и Санкт-Петербурге. Больно надо...

Конечно формальный повод менее скользкий – нарушение законодательства и налоговых правил при регистрации. Но он очень формальный, особенно с учетом статуса БС и Венской конвенции. Фактически закрывают центры распространения английского языка в культуры, которые к сожалению, в первую очередь ударят по простым гражданам жаждущим знаний. Конечно нельзя сказать, что БС единственное место такого распространения, но это наиболее доступный и аутентичный канал. Ну что ж, вернемся к старому доброму Бонку...

В Украине работает 5 центров БС и Совет делает замечательные вещи. Я рада, что у нас нет такого идиотизма. России наверное это не так важно – нефть и газ в закромах, корабли и самолеты бороздят просторы голубой планеты, Путин и Медведев лав форевер и все такое. У нас такого нет – стабильности понимаеш не хватает. И слава богу... Наверное поэтому в Украину из Москвы переезжает один из крупнейших британских инвестиционных фондов. Ну что ж, нету худа без добра!

My new dream (Eng)

I was reading recent speech by David Milliband, Foreign Secretary, at EU summit in Bruges this week. And to be honest, it was like a revelation. It’s not that I never knew about the specificity of the UK policy towards EU: it’s reluctance to engage in many community-level policies and its eagerness to expand the Union even further. I always knew that this is a clever combination of weakening the Union and turning it into more or less manageable ‘trade and economic collaboration block’ which does not pretend to have greater social, foreign policy and defence functions. So I was always pleased when next British politician would tell that EU needs to remain open to such countries as Ukraine, as they are integral part of Europe. But what Europe?

I am obviously one of the greatest supporters of European integration and potential membership of Ukraine in it. But at such price I am not sure it is wanted or needed. By the time we crawl there in 20-30 years it won’t be what we expect it to be. It will be just a bunch of states, from Portugal to Turkey and from Ireland to Morocco, which have very little in common as the majority of functions would be back on the tables of national governments.

David Miliband does not believe that Europe can become a strong power in the world. He admits that there is only one at the moment (US) and there might be only two more coming – China and India (I wonder how much more trouble this statement will bring to UK-Russia relations!). Whatever you do in Europe, he believes, you will never supersede them, let’s face it! What can I say, if Britain will continue such an irresponsible rhetoric it will definitely be true.

I do believe Europe can become the power equal to the States and new Asian ‘tigers’. And for that it must not turn into ‘a super-state’ which is a favourite horror scenario of the Brits. At least it has no heavy luggage of combating the poverty which both India and China still have and which US has – the highest level among developed countries. By uniting its efforts to improve its skills, quality of products and innovations through greater mobility of the resources (including human) it has a chance to stand equal in the multi-polar system.

And to be fair, I don’t want anybody to spoil the drive the EU is already having on this road. Even if this somebody is Britain.

So, I am not sure what new inspiration I should find for myself after giving up a dream of Ukraine becoming a member of the EU. But I know for sure that this is only in the interest of Ukraine and all other members of the ‘neighbourhood’ ring that EU continues to play a crucial role it the international architecture, going beyond trade club, single currency and one visa. And I am not sure it will have such an opportunity if Miliband’s projections come true. To be fair, his speech was changed in the last moment by PM when he found out how pro-European it was. But still, it does not change the result…

Any suggestions for my next dream?

Перший досвід британського телебачення – фінальний свисток (Укр)

На минулому тижні відбулося моє перше особисте знайомство з британським телебаченням. До моїх попередніх «зіркових моментів» на радянському блакитному екрані в іпостасі хористки та на українському менш блакитному у професійній навколофутбольній іпостасі додалася не менш екзотична «засвітка».

Це звичайно не було національне BBC або ITV або навіть Channel 4. Це була регіональна телекомпанія північно-західної Англії. Однак сюжет був досить оригінальним. Обговорювалась можливість перенесення адміністративної столиці Великобританії з Лондона. Ця країна дійсно гіпер-централізована і половина населення країни, яка проживає у Лондоні та на південь від ньогоіноді задається питанням «чи є життя за межами Уотфордсього порогу» (десь за 70 км на північ від Лондона). Одним із кандидатів на новий адміністративний центр було назване містечко Холтвісл, що по-нашому означає фінальний свисток. От така буває назва...

У містечку цьому проживає не більше 4 тис. мешканців, однак воно дуже поважне, оскільки претендує на статус географічного центру Британії (без Північної Ірландії). Чесно кажучи, для мене як любителя карт ця претензія була досить амбітною, оскільки ну ніяк я не могла уявити яким чином південно-західний Нортумберленд може містити центр Британії. Однак не мені з нашими Рахівськими центральноєвропейськими амбіціями сперечатися у такому питанні :-) До речі, на статус центру Британії претендує ще одне містечко десь на 150 км південніше від «свистка».

Отож запросили мене, як експерта (мій боже!), прокоментувати варіанти переносу столиці. Свою авторитетну думку я висловлювала на фоні місцевого вокзалу із двома перонами. Однак як би дико це звучало, але іноді в таких екстремальних вчинках є сенс. Подивіться на Бразилію (столицю Бразилії в амазонських лісах – гарний приклад) або Астану (столицю Казахстану в пустелі – не зовсім гарний приклад). Я вже не говорю про Вашингтон, Бонн або Канберру.

Вийшло весело і провокаційно. На жаль я сюжету не бачила – в моєму регіоні на цьому каналі транслюється інша телекомпанія...