Нажми на кнопку (Рус)

Сегодня я испытывала местную медицинскую систему. Нет, со здоровьем у меня все более-менее нормально, но решила кое-что проверить и все-таки посмотреть какие они, английские поликлиники.

Наша рядом с домом, всего-то 10 минут пешком. Маленькая и уютная. Но поразило меня не это. Впечатление такое, что ты попал в офис к юристу, а не к доктору. Все начинается с приемной: если ты записан на прием, то с тобой там никто разговаривать не будет. Просто подходишь к интерактивному экрану и нажимаешь несколько кнопок, типа привет, я на месте. Вместо кода - дата рождения. Клик, и они приветствуют мис Х в клинике. Потом садишся и смотришь на табло, именно через него тебя вызовут и укажут в какой кабинет проходить. Все через компьютеры, прямо как в банке или билетной кассе на вокзале. Вот такой технологический гумманизм.

Доктор тоже какой-то компьютерный, больше похож на нотариуса, ко мне не притронулся (в смысле осмотра) и пообещал назначить прием у специалиста по моей проблеме, месяца через два. У них очередь. При этом мне еще повезло, поскольку живу в относительной «глуши». В Лондоне к терапевту надо записываться за 2 недели. Вот такая бесплатная медицина.

Так что учусь нажимать на кнопки компьютеров не только на вокзалах и в банках, но и у докторов. Вот такая цивилизация. Хорошо все-таки, что я регулярно езжу в Киев и могу пойти к «нетехнологичесим врачам» :-)

Потоп... (Рус)

В то время, как большинство стран Европы переживают ужасную жару в комбинации с отключением электричества, лесными пожарами и человеческими смертями, Северная Европа решила байкотировать данную тенденцию. В частности в Англии мы переживаем небывало холодное и сырое лето. За последние 2 месяца в Ньюкасле не было практически ни одного дня без дождя, а температура редко поднималась выше 20 градусов. Все мои летние вещи так и лежат нераспакованными с тех пор как я вернулась из знойного майского Киева. И эта тенденция характерна для всей страны. Правда меня все утешают тем фактом, что это нехарактерная погода даже для Ньюкасла, и мне просто повезло в этом году. Но почему-то мне это не помогает!

Более того, дождей выпадает такое количество, что в разных регионах по очереди возникают огромные потопы. Прорывает дамбы, затапливает электростанции, в результате отключается электричество и пропадает вода в кране. Целые города находятся под водой, людей эвакуируют на лодках и вертолетах. Дороги перекрыты, поезда не ходят, самолеты не летают.

И если в начале июля эвакуировали наших соседей в Йоркшире (Шеффилд например накрыло большой волной), то на этой неделе настала очередь южан - под водой Оксфорд и огромные территории в прилегающих графствах. Мы ждали друга «с юга» на этой неделе, но он оказался отрезан в своем городке и коротает долгие вечера без света в английском пабе с веселой компанией. Вот такой английский рецепт, мне кажется неплохой.

Ужасно жалко, особенно когда на сайте bbc повесили фотографии дома и улицы моего коллеги из Оксфорда. К его дому можно добраться только как в Венеции – на гондоле. В результате он ночует у друзей и непонятно когда вернется домой. Также непонятно что будет с этим домом в долгосрочной перспективе.

Вот такие дела. Мой друг Славик написал мне вчера, что в Норвегии, где он проводит все лето, дела обстоят так же – дожди и холод. Вот такое нынче лето. И не верь после этого в глобальные изменения климата...

Viva the festival! (Eng)

As we say, better later than never. Approximately 12-15 years later than it should happen I went to the big rock festival (though there wasn’t any of those 15 years ago in the country I lived). It’s completely different thing if you compare it to the rock festival you go to in your home city between the office and having dinner with friends. We travelled especially for this event to another country, wonderful Poland. And not only that: I’ve got visa especially for going to it (though conference in Warsaw in September was another big stimulator).

It was Heineken Open’er in Gdynia (part of three-city along with Gdansk and Sopot) on a beutiful Baltic seaside. It’s happening every June in the same place for the last couple of years. It is quite big event (around 40 thousand people) on the military airbase near the town. Big names were not only big names, but excellent performers. I went there for Bjork, who was crazy as always and absolutely fantastic. To the big surprise of my husband I liked most of the stuff, among which was Block Party, the Roots, Groove Armada, Beastie Boys, Laurent Garnier. But we’ve missed Muse and we feel really sorry. Though there were several good reasons for that, the biggest of which is that it was pouring for several hours and the quantity of mud was approaching the level comparable with the one in Glastonbury a week before that. And finally Duncan was able to answer his own question he’s been asking me for months of living in Britain: ‘Why do we need the wellies?’ There was no better reason to imagine for them to be present in Gdynia that weekend…

Though we were not proper festival beasts since we didn’t camp. It was first time I’ve seen such a huge camping site with people coming from all around the Europe (we’ve seen many Ukrainians, Russians, Lithuanians, Brits, Germans, etc.). But I should admit I would never change our nice apartment in the beautiful area of Gdansk to the wet and small tent in the camp even if it’s super-fun. Especially when the weather is classically British, read cold and wet. But our dearest friend did it and I am really impressed by his labour (though, admittedly, he spent a couple of nights in our not-so-cool apartment). Happy man!!!

So, I am full of positive impressions, absolute hatred to the Heineken beer and love to Poles. They made really great event, and the level of actual organization was amazing. Plus our wonderful friends made our stay really special and to be remembered for a long time. Thank you!

Well, now I am at the stage of being gradually seduced by the idea of going to Glasto next year with our own tent! I am seriously thinking about it.

Сумно мені друже... (Укр)

Як це не важко, але я вже звикла до поганих новин в Україні. І щоразу як хтось із «сильних світу цього» викидає нового коника у Києві, мене сильно трясе і я кляну все на світі, але з часом заспокоююся, бо розумію, що це складний, але необхідний період випробовувань нації. Як каже мій чоловік, треба дати можливість іншій стороні «порулити кораблем» щоб зрозуміти на скільки вона незграбна і ні на що нездатна. А потім все ж таки обрати таку силу, яка зможе адекватно керувати Україною. Це і є справжня демократія.

Однак коли я думаю, що українські новини нестерпні, я звертаюся до польських. І тоді розумію, що в Україні не все вже й так погано. Польща, яка протягом останніх двох десятків років була (і є) для України зразком реформ і руху у напрямку до Європи, її неофіційним і досить непоганим адвокатом на міжнародній арені, другом і опорою у важкі часи, зараз перетворилася на країну, яка чимдалі загоняє себе у більш темний і незручний кут європейської сцени. Слухаючи новини не можу позбутися відчуття, що країна радше живе минулим, аніж майбутнім. Серед них багато історичних дискурсів у довоєнні і повоєнні часи, розповідей про те, скільки поляків було винищено ким і коли, чия це провина (звичайно не польська) і що прийшов час отримати компенсацію за минулі муки. Паралельно іде активне полювання на «червоних відьом», від якого страждають багато людей абсолютно непричетних до «комуністичних репресій». Звичайно не слід забувати своєї історії (як це часто робимо ми), однак займатися глибоким самоаналізом і шукати винних у всіх твоїх проблемах замість того, щоб вирішувати нагальні економічні і суспільні питання, є небезпечним.

Поляки звичайно мають право відстоювати свої інтереси в Європі і вимагати більше голосів у вирішенні комунітарних питань. Кому як не нації із 39-мільйонним населенням це робити. Однак питання полягає в тому, як це зробити таким чином, щоб не налаштувати проти себе всіх, включаючи друзів і тих, хто тобі співчуває. Відверте хамство і неподобство просто віштовхує від тебе всіх без винятку. Нинішня польська політична еліта вже прославилась своїм публічним антисемітизмом, гомофобією, ксенофобією і релігійним консерватизмом. Іноді відсутність почуття міри у «двійки» і «сімейної партії» просто вражає.

Не хочу применшувати економічні та культурні здобутки Польщі за останні роки – вони просто вражаючі. Минулого тижня (відремонтовані) вулиці Гданська приємо вітали нас охайністю і «європейськими» стандартами ритейлингу. Однак подорож поїздом з Бигості до Гданська відкрила менш приємні сторони життя країни, яка все ще далека від благополуччя і достатку. Ще багато треба зробити, а на це потрібно час і сили, які, на жаль, нині витрачаються на інші, більш деструктивні речі.

Іноді складається враження, що після реалізації «гранд проекту» по входженню до ЄС Польща просто не знайшла собі нових конкретних цілей – як жити і розвиватися всередині цього вожделенного Союзу, як відстоювати свої права і співіснувати з іншими 26-ма країнами. Отож вона нині розгублено шукає нові орієнтири у своїй зовнішній і внутрішній політиці. На жаль поки що вони виглядають непереконливо не лише для закордонних спостерігачів, але й для великої частини поляків (багато з них до речі мешкають в інших країнах і не мають поки що великого бажання повертатися).

Тому мене не дивує скаркастичний коментар мого варшавського друга на мій позитивний відгук про перебування у Польщі а я дійсно дуже люблю приїздити сюди Він відверто зазначив, що не поділяє мого захвату. І чомусь я його дуже добре розумію...

Собачьи бега (Рус)

На днях мы вместе с коллегами ходили на собачьи бега. Это достаточно распространенная в Англии забава и народ от этого просто тащится. Правда мы поехали на «стадион» в соседнем городе Сандерленд. Билеты нам каким-то чудом достались на шару. Плюс нам полагалось бесплатно бокал пива (ну я конечно же выбрала Newcastle brown ale) и порция местной экзотики – «пирог и горох». Ну пирог еще куда ни шло (типа наших беляшей, но другое тесто и форма другая), но горох меня убил...

Народ тоже был более чем интересный – типичные представители местного «среднего рабочего класса». Лица интеллектом особенно не обезображенные, все еле одетые (по местной традиции, как я уже писала), а если и одеты, то довольно одинаково. Все много пьют и курят. Короче представте себе день Киева (или день Независимости) на Майдане в 21:00 – обстановка и публика приблизительно такая же.

Я вот все думаю: что будут делать все эти заведения с 1 июля, когда в стране официально вступает в силу полный запрет на курение в общественных местах? Многие «мужские клубы» - наследие индустриалной Англии - уже объявили о скором закрытии, поскольку «клиент не созрел» к тусовке без табака.

Что касается собачих бегов, то если бы мы поехали туда просто вдвоем с Данком, то мы бы там себя чувствовали абсолютно не в своей тарелке. А так, с компанией похожих на тебя людей все не так уж страшно. К тому же сам процесс довольно интересный, даже для таких абсолютно неазартных людей как мы. Правда мы ничего не выграли, но зато не проиграли. Все деньги в конце «отбили», что очень приятно. Кстати, ставки очень скромные – можно начинать с 1 фунта (10 гривень), правда рассчитывать на большой выигрыш в такой ситуации наивно.

Наблюдая за фанатами собачих бегов, я не могла не сравнивать их с посетителями королевских скачек в Аскоте на этой неделе. И дело даже не в шляпах - контраст просто разительный. Так что кому что: кому собаки (подешевле), а кому лошади (очень подороже).

Welcome back to USSR! (Eng)

Couple of days ago I went for the meeting in the city council of Newcastle. This experience made me to recall the best examples of Soviet architecture and contemporary bureaucracy in Ukraine. I will begin with one interesting fact. The building of the city council which is called Civic Centre has a very picturesque nickname – Kremlin. And I can understand why.

The architecture of the building reminds us about the era of 60-80s when architects were wildly expressing their vision of the future in the concrete and glass. To be fair the building is not that horrible. But is reminded me several masterpieces back in Ukraine, especially impressive ‘Sovmin’ complex in Kharkiv. Actually central registry office in Kyiv where we had our wedding has many in common with it as well. Impressive territory around, traditional ‘prohodnaya’ (main entrance), long wide corridors with red carpets, wooden doors, same design of the reception and office of the mayor (actually of the chief executive of the council, but I will not go into detail of explaining the structure of the local government just yet!).

But most amazing that even the officials moving across the corridors reminded me of those I’ve seen in Lviv or Poltava oblast state administrations… I just don’t know – maybe the nature of the work has deep impact on your appearance regardless the country of residence?

The meeting with the officials proved that they have concerns and vision similar to those of their Ukrainian colleagues. Forget about open-mindedness, independence and strong expertise – welcome bureaucracy, stubbornness, ‘I know the best’ and ‘Oh God, what journalists will tell tomorrow’. Does it remind you anything? It does to me.

So, all in all I feel less and less alien here and the local government culture has important role to play in this assimilation. As well as architecture J

However there is one absolutely fantastic and exotic fact about this building – in the surrounding park lives big colony of rabbits! Actually they behave like squirrels or ducks in St. James park, but they are rabbits near the city council! My mum when saw them refused to believe that these are wild animals and believes that somebody must put them near the centre for some purpose (tourist attraction obviously). But in fact it’s true – they live there absolutely benevolently. Just cool! Maybe they like architecture?

Грінвіч (Укр)

Я нарешті задовольнила свою мрію дитинства – побувати у Королевській Грінвічській обсерваторії. Скільки разів я бувала в Лондоні, стільки разів я хотіла це зробити. Однак завжди щось ставало на заваді: не було часу, забагато роботи, забагато інших планів і це ніколи не потрапляло у «трійку пріоритетів», яка завжди зі мною. Однак на минулі вихідні ми це зробили.

Субота видалася сонячна і тепла, народу в містечку і парку було море. До речі, Грінвіч знаменитий не лише меридіаном і обсерваторією, але й морською академією, музеєм, парком і чудовим ринком. Сама обсерваторія знаходиться на пагорбі, з якого відкривається чудовий краєвид на східну частину міста, включаючи «собачий острів» (верфі Канарі) та Сіті. Це саме по собі дуже прикольно, оскільки місто досить «нерельєфне» і тому тут порівняно рідко зустрічаються панорамні точки із гарним краєвидом.

Однак все що було всередині обсерваторії вразило мене з двох боків: морем туристів, які створювали справжні корки при перегляді експозиції, і просто фантастичною експозицією. Вона однак досить технічна: порівняно невелике приміщення просто «тріщить по швах» від різноманітних приладів: астрономічних, навігаційних, хронометрів, електроніки. Звичайно все це дуже технічно і пояснення, хоча і орієнтовані на «широкого глядача», без сумніву були незрозумілі більшості відвідувачів. Однак вони цим не переймалися, оскільки головна річ у Грінвічі – це сфотографувалися на меридіані (одна нога тут, інша там) і написати друзям і рідним «я на нульовому»! Ми не зробили ні те, ні інше.

Однак вразило мене не це. Будучи географом і знаючи більшість речей про паралелі і меридіани, мене вразив ступінь викладу і історичного контексту речей, які до цього часу для мене були досить технічними. А прив’язка винаходів точного кишенькового годинника і детальної карти зоряного неба до комерційних потреб Ост-індської компанії і вцілому безпеки Британії на морях і океанах просто феноменальна. Факт існування «бізнесу по продажу часу» був для мене новим і справив враження. Справа в тому, що до кінця ХІХ століття годинники були не досить точними – і лише один єдиний в обсерваторії вказував правильний час. Тому раз на тиждень представник родини Белвілів (інноваторів цього бізнесу) відвідував годинникові майстерні та комерційні підприємства із годинником, налаштованим на Грінвічський. Звичайно не безкоштовно - от такий був бізнес...

Від самого початку до обсерваторії ставилися, як до важливого державного проекту, і тому започаткували офіційну посаду королівського астронома, яка існує до сьогоднішнього дня. До неї додавався будинок (маленький), грошове утримання (незначне навіть за сучасними стандартами) і двоє помічників (один з яких той самий пан Белвіл). Більш того, бюджет на обладнання був просто відсутній, тому людина мала придбати існуючі прилади та інструменти (або замовити виготовлення до цього неіснуючих) власним коштом. Тому факт «виносу» всього обладнання дружиною першого астронома після його смерті, яий спочатку мене шокував, пізніше видався не таким вже й нелогічним...

Побут у королівського астронома, який кожну безхмарну ніч проводив спостерігаючи за зоряним небом, був скромний, хоча гості були знамениті і талановиті. Як наприклад сер Ісаак Ньютон, який до речі під час одного з візитів тупо «поцупив» незавершений рукопис королівського астронома і опублікував його, оскільки навіть попередні результати були вкрай важливі для його досліджень. Останній просто оскаженів і викупив більшість копій, спаливши їх після цього. І яка, ви запитаєте, в біса інтелектуальна власність?