Привілеї

Я використовувала всю свою силу волі цілий місяць, щоб не писати про ситуацію навколо Російсько-Грузинського конфлікту. По-перше, напевно навряд чи мене можна назвати нейтральним спостерігачем. По-друге, у моєму стані не можна нервувати. По-третє, дуже багато людей про це пишуть (хоча не завжди об’єктивно і адекватно).

Але сьогодні не втрималася. При чому у мене була доситься маленька зачіпка – із промови нашого Президента (імідж якого тане просто на очах і цілком обгрунтовано) я дізналася, що ми, українці, виявляється привілейовані. Так званий Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв включив Україну до привілейованої зони зовнішніх інтересів Росії.

Ну що ж, з одного боку нічого нового. Просто раніше це називали зоною впливу або «колишнє СРСР». Правда з легкої руки Девіда Мілібана (міністра закордонних справ Великобританії) пару тижнів тому останній вислів не в моді. І я погоджуюсь – скільки років пройшло, а ми все колишні. А як щодо нинішнього дня, до майбутнього? Це схоже на офіційне перейменування «країн із перехідною економікою». Нарешті цього року Світовий Банк визнав, що ані Польща, ані Угорщина після 20-ти років складних реформ вже не «тягнуть» на перехідників. Вони вже давно перейшли і набиваюсь свої гулі у повноправному колі жорстких капіталістів.

Однак мене цікавить глибина і наслідки нашого привілейованого становища щодо Росії. Сумнівів немає – багато політичних сил прямо користуються цими привілеями (в основному фінансовими та ідеологічними), як то партія Наталії Вітренко (Де? Що? Скільки відсотків?), Русский Блок в Криму або Партія Регіонів, офіційні заяви якої щодо ситуації на Кавказі були просто під кальку переписані із заяв російських офіційних посадовців. Я вас питаю, де національна гордість і самоповага? Я не агітую за беззастережний захист позиції Саакашвілі – він зробив дуже велику помилку особисто і за це особисто буде розплачуватися. На те є процедури імпічменту, президентські вибори і Парламент Грузії, а не пан Лавров, який називає його «політичним трупом» або пан Мєдвєдєв, який тупо іде по слідам свого КГБшного попередника і застосовує дуже милі і порядні слова типа «відморозок». Слабо так назвати Сільвіо Берлусконі у присутності того ж пана Саркозі, га? (який поводиться іноді не більш адекватно під спалахами фотокамер, аніж Міша під російськими винищувачами).

Я просто не розумію на скільки треба бути яйцеголовими і регіоналам, і комуністам, і всім іншим «рупорам свободи», щоб у такій ситуації так тупо підставляти свою власну країну під кулеметний вогонь. Я знаю від деяких друзів, які родом з Криму, що ситуація там дуже непроста і народ просто радий «продати» Україну Росії і насолити їй так, щоб було непереливки. Але ці несвідомі штейхбрехери не розуміють, що «рай у шалаші» з Росією буде не кращою, а гіршою версією «пекла в сараї» з Україною. Велич Росії без сумнівів дуже спокуслива на нинішньому етапі, але будь-який адекватний політолог і економіст, що є експертом у цій географічній зоні, розкаже вам, що ця велич поки що примарна і більш того, має дуже мало шансів на виживання у майбутньому. Ви Олімпіаду дивились? А останні дані по потоках світової торгівлі, золотовалютних резервах, інвестиціях в освіту? Хто там в лідерах? Звичайно сусід Росії, який має око на її великі зауральські території.

Тому мені не стає моторошно від усвідомлення свого «привілейованого» стану, як могло б здатися. Мене просто підмиває зробити радикальні кроки, щоб на повну катушку скористатися цима привілеями. Газ по 400 доларів? Треба платити і припинити скиглити! Більш того, треба припинити випускати 50% в атмосферу і почати використовувати альтернативні види палива. Торгівельна війна з Росією? Будь ласка, зайвий привід для великої маси виробників нарешті почати запроваджувати нові стандарти, які згодяться не тільки для нашого північного сусіда і Анголи, але й для розвинених економік і того ж самого Китаю та Індії. Інтереси російськомовних людей в Україні? Будь ласка, розмовляйте і читайте мовою Толстого (хоча куди вже більше – 95 % преси і книжок видаються російькою), але вчіть також українську, англійську та китайську, бо неучі нам непотрібні. А ми хочемо знати як захищаються права українців в Росії (які до речі мають українські паспорти).

Одним словом, треба ці привілеї почати бачити як можливість, а не загрозу. І згуртувати націю навколо процесу використання цієї можливості. Якщо рівень зарплат і добробуту у нас буде на порядок вище ніж в Росії (а це цілком можливо!), то ніхто вже не захоче приєднуватися до «великої і могутньої», бо там через 5-7 років знову доведеться посилати своїх дітей на війну до Інгушетії, Татарстану чи Уссурійського краю. На жаль для нас і на щастя для сусіда, наші так звані лідери просто нездатні згуртувати націю. Час дати шанс новим...