Чи ми готові бути роботодавцями? (Укр)

З інтересом слідкую за поведінкою наших політиканів останніми місяцями. Глобальна економічна криза і балансування української економіки на грані коллапсу не по-дитячому підігрівають мій інтерес. Однак на жаль дуже рідко можно прочитати про якісь дійсно адекватні дії та заходи, спрямовані на підтримку вітчизняної економіки та допомогу громадянам пережити одну з найважчих криз у нашій молодій історії.

Загалом ефір (я маю на увазі передусім інтернет-видання і сторінки газет і журналів в інтернеті) переповнений всяким непотрібом. Президент лаїть прем’єра, вона лаїть його, так звана опозиція лаїть їх всіх разом. «Сор из избы» виносять тоннами, що викликає відразу і сором за Україну.

Це відчуття на жаль мені дуже добре знайоме. Воно зникло на декілька років – десь з 2004 по 2007. А потім повернулося і накрило по повній програмі. На відстані все здається ще більш жахливим, як кажуть люди. Тому можливо я перебільшую. Але наші лідери просто впали нижче плінтуса і я не впевнена що їх треба звідти піднімати. Їх треба там залишити і присипати земелькою. І знайти нових лідерів. Але не сліпо їм довіряти, а перевіряти і контролювати їх на кожному кроці.

Допоки ми будемо забувати про свій голос на наступний день після виборів ми будемо заслуговувати на таких лідерів нації. Свій голос треба використовувати постійно, слідкувати за кожним рухом і дією, вимагати відповідей на запитання – що ти сьогодні зробив для мене, людини яка тебе обрала і яка платить тобі таку зарплату, на яку ти катаєшся на Кріт і купуєш вілли в Дубаї . А при відсутності відповідей притягати до відповідальності і карати. Але не віртуально (типа відлучили від двору і записали у почесні радники), а реально, з судами, стягненнями і тюремними строками.

На цьому тижні ходила послухати ветерана британської політики Тоні Бенна (уявіть собі на хвилиночку момент, коли ви погодитесь заплатити 100 гривень, щоб послухати 83-річного Віктора Януковича або Юлію Тимошенко! Ну хіба що ви захочете послухати поезію Анни Ахметової...). Так він сказав фразу, яка б просто вбила наших «народних обранців». «За роки свого депутатства (десь біля 50-ти) я був в унікальній ситуації, коли в одного робітника (мене) є 60 000 роботодавців (виборців) і я маю працювати так, щоби кожен день доводити їм, що вони не помилилися у своїму виборі». Нам це поки що навіть важко уявити.

Возвращение (Рус)

Мой блог долгое время оставался в забытье и в запустении. Со времени последней записи утекло много воды и много чего случилось в этом мире. Америка выбрала нового президента – спасибо ей за это. Банковский кризис перерос в глобальную рецессию. Крупнейшие банки мира либо перестали существовать либо были приватизированы – о кошмар для ярых капиталистов! Россия и Украина успели повоевать за газ и обе проиграли. Израиль и Палестина воюют до сих пор. В Британии массовые увольнения, в Украине тоже. Цены на недвижимость в Киеве упали на дно, в Британии движутся в том же направлении. Кейт Уинслет получила Золотой Глобус и Бафту за «Читателя». Короче много чего произошло.

Но самое главное не это, а то что в моей жизни сменились акценты, и все благодаря Даниле – ура тебе, мой ангел!

Привілеї

Я використовувала всю свою силу волі цілий місяць, щоб не писати про ситуацію навколо Російсько-Грузинського конфлікту. По-перше, напевно навряд чи мене можна назвати нейтральним спостерігачем. По-друге, у моєму стані не можна нервувати. По-третє, дуже багато людей про це пишуть (хоча не завжди об’єктивно і адекватно).

Але сьогодні не втрималася. При чому у мене була доситься маленька зачіпка – із промови нашого Президента (імідж якого тане просто на очах і цілком обгрунтовано) я дізналася, що ми, українці, виявляється привілейовані. Так званий Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв включив Україну до привілейованої зони зовнішніх інтересів Росії.

Ну що ж, з одного боку нічого нового. Просто раніше це називали зоною впливу або «колишнє СРСР». Правда з легкої руки Девіда Мілібана (міністра закордонних справ Великобританії) пару тижнів тому останній вислів не в моді. І я погоджуюсь – скільки років пройшло, а ми все колишні. А як щодо нинішнього дня, до майбутнього? Це схоже на офіційне перейменування «країн із перехідною економікою». Нарешті цього року Світовий Банк визнав, що ані Польща, ані Угорщина після 20-ти років складних реформ вже не «тягнуть» на перехідників. Вони вже давно перейшли і набиваюсь свої гулі у повноправному колі жорстких капіталістів.

Однак мене цікавить глибина і наслідки нашого привілейованого становища щодо Росії. Сумнівів немає – багато політичних сил прямо користуються цими привілеями (в основному фінансовими та ідеологічними), як то партія Наталії Вітренко (Де? Що? Скільки відсотків?), Русский Блок в Криму або Партія Регіонів, офіційні заяви якої щодо ситуації на Кавказі були просто під кальку переписані із заяв російських офіційних посадовців. Я вас питаю, де національна гордість і самоповага? Я не агітую за беззастережний захист позиції Саакашвілі – він зробив дуже велику помилку особисто і за це особисто буде розплачуватися. На те є процедури імпічменту, президентські вибори і Парламент Грузії, а не пан Лавров, який називає його «політичним трупом» або пан Мєдвєдєв, який тупо іде по слідам свого КГБшного попередника і застосовує дуже милі і порядні слова типа «відморозок». Слабо так назвати Сільвіо Берлусконі у присутності того ж пана Саркозі, га? (який поводиться іноді не більш адекватно під спалахами фотокамер, аніж Міша під російськими винищувачами).

Я просто не розумію на скільки треба бути яйцеголовими і регіоналам, і комуністам, і всім іншим «рупорам свободи», щоб у такій ситуації так тупо підставляти свою власну країну під кулеметний вогонь. Я знаю від деяких друзів, які родом з Криму, що ситуація там дуже непроста і народ просто радий «продати» Україну Росії і насолити їй так, щоб було непереливки. Але ці несвідомі штейхбрехери не розуміють, що «рай у шалаші» з Росією буде не кращою, а гіршою версією «пекла в сараї» з Україною. Велич Росії без сумнівів дуже спокуслива на нинішньому етапі, але будь-який адекватний політолог і економіст, що є експертом у цій географічній зоні, розкаже вам, що ця велич поки що примарна і більш того, має дуже мало шансів на виживання у майбутньому. Ви Олімпіаду дивились? А останні дані по потоках світової торгівлі, золотовалютних резервах, інвестиціях в освіту? Хто там в лідерах? Звичайно сусід Росії, який має око на її великі зауральські території.

Тому мені не стає моторошно від усвідомлення свого «привілейованого» стану, як могло б здатися. Мене просто підмиває зробити радикальні кроки, щоб на повну катушку скористатися цима привілеями. Газ по 400 доларів? Треба платити і припинити скиглити! Більш того, треба припинити випускати 50% в атмосферу і почати використовувати альтернативні види палива. Торгівельна війна з Росією? Будь ласка, зайвий привід для великої маси виробників нарешті почати запроваджувати нові стандарти, які згодяться не тільки для нашого північного сусіда і Анголи, але й для розвинених економік і того ж самого Китаю та Індії. Інтереси російськомовних людей в Україні? Будь ласка, розмовляйте і читайте мовою Толстого (хоча куди вже більше – 95 % преси і книжок видаються російькою), але вчіть також українську, англійську та китайську, бо неучі нам непотрібні. А ми хочемо знати як захищаються права українців в Росії (які до речі мають українські паспорти).

Одним словом, треба ці привілеї почати бачити як можливість, а не загрозу. І згуртувати націю навколо процесу використання цієї можливості. Якщо рівень зарплат і добробуту у нас буде на порядок вище ніж в Росії (а це цілком можливо!), то ніхто вже не захоче приєднуватися до «великої і могутньої», бо там через 5-7 років знову доведеться посилати своїх дітей на війну до Інгушетії, Татарстану чи Уссурійського краю. На жаль для нас і на щастя для сусіда, наші так звані лідери просто нездатні згуртувати націю. Час дати шанс новим...

Сделано на Арране

Англичане, как и многие другие нации (кроме украинцев) просто мастаки преподнести даже самые мелкие достижения на прекрасном белом блюдечке с голубой каемочкой. И получать за это немалые деньги. Поскольку они с ума сходят от английской деревни (countyside), любая более или менее уважающая себя деревня имеет местный магазинчик с местными товарами – от овощей до варенья, хлеба, сыра и печенья. К ним иногда прибавляется керамика, изделия из дерева и овечей шерсти, трикотаж или рукоделие, открытки и картины с местными видами, книги и карты, и т.д. То же самое относится и к замкам, старинным родовым поместьям и паркам.

Арран не исключение и даже более того. Поскольку основная статья доходов здесь туризм, из туристов стараются выжать все до последней капли. И они не очень-то сопротивляются :-) Поэтому на острове с населением в 4,5 тысячи человек вы найдете множество товаров под маркой Арран: сыр, мороженое, овсяное печенье, варенье, пиво, виски, органическая косметика. И все это продается во множестве маленьких магазинчиков в деревнях острова и в местах массового скопления туристов. На самом деле все продукты очень вкусные. Мне особенно понравилось мороженое и мы привезли с собой пару головок местного чеддера. Плюс несколько бутылок местного пива и бутылку отличного виски (но это Данкан может рассказывать про виски часами :-)). Так что главная миссия островитян достигнута – мы скупились местными товарами и нам они понравились. Плюс есть большая вероятность того, что в следующий раз, когда я увижу сыр Арран в магазине, я предпочту его другому сыру.

Конечно и у нас есть неженские огурцы, херсонские арбузы, киевские торты, артемовское шампанское, косовские деревянные блюда и лижныки из Космача. Но маркетинговые технологии все еще недоразвиты и поэтому финансовая прибыль от этих марок (особенно для местной общины) лишь слабый отголосок того, что можно было бы получить. Так что нам есть чему поучиться!

Каникулы на острове

Лето прошло незаметно, особенно для моего блога :-( Может потому, что лето было некудышним. Солнечных дней было раз и обчелся, температура на уровне апреля в Киеве. Так что единственная радость – это длинные дни и красивые закаты в те редкие вечера, когда их можно было увидеть за тучами...

Но в начале августа у нас была чудесная неделя на шотландском острове Арран. Это одно из наиболее прекрасных мест в Шотландии – на юге-западе, где сравнительно тепло и не так сыро. Плюс остров достаточно велик и на нем есть все возможные шотландские ландшафты – только в миниатюре! Но он тоже достаточно мал, так что его можно объехать на машине за пару часов.

Смешно, что меня так увлекла идея острова, хотя я живу на острове последние 1,5 года :-) Но на острове Британия этого не замечаеш, а на Арране мои островные ощущения обострились. Они нахлынули еще на большом пароме, на котором мы добрались до Бродика, «столицы» острова. На нем вмещается больше сотни машин и несколько сотен людей. Поскольку это разгар летнего сезона, то паром был полон народу. Как по мне, так он просто трещал по швам от детей и собак! Идеальный показатель того, что ты находишся в зоне отдыха, даже если на горизонте нет пальм и море совсем не той температуры чтобы купаться (хотя на Арране достаточно много пальм и дети купаются в любую погоду!).

Мы снимали очень живописный небольшой коттедж в деревне Ламлаш со всеми удобствами, вплоть до достаточно большой библиотеки «отдохни от мозгов» и стопки пазлов. Так что в первый раз за два года супружеской жизни, мы собрали два пазла – это было супер! Параллельно мы пересмотрели практически весь второй сезон West Wing, который пылился у нас на полке ровно год. Мы в него так «въехали», что решили купить полную коллекцию :-) Плюс к вашим услугам полностью экипированная кухня, пару спален (конечно на втором этаже) и сад. Чего еще пожелать для спокойного отдыха (так непохоже на мои обычные «активные» запросы!)

Нам повезло с погодой – половину недели светило солнце и было очень тепло. Так что мы ходили на прогулки вдоль моря, катались на лодке вокруг соседнего маленького, но населенного Святого сотрова (это он на фотографии - вид из нашего окна), ездили в замок Бродик. Правда во вторую половину погода была классически шотландской – дождь и холод. Но было приятно смотреть из окна с книжкой в одной руке и чашкой горячего чая в другой. В коттедже были классические приоконные скамеечки, как в книгах Джейн Остин или Шарлотты Бронте :-) Очень романтично и мне нравилось на них сидеть.

Отдохнули отлично, отоспались на славу. В Ньюкасле я всегда наслаждалась тишиной и свежим воздухом в районе, в котором мы живем. По сравнению с Киевом это просто райский уголок. Но на Арране тишина еще более «кричащая» и воздух еще чище. Просто класс! Доказательство того, что все познается в сравнении.

О прелестях острова и маркетинге по-английски – в следующем сообщении.

Добывать нельзя закрыть (Рус)

Где поставить запятую в этом предложении? Если руководствоваться экономическими и геополитическими интересами – после первого слова, если отталкиваться от ежегодного числа жертв угольной промышленности – после второго. Я не буду спорить кто прав кто виноват. Добывать уголь на глубине 1 км непростое дело, особенно учитывая уровень развития наших технологий и техники безопасности.

Меня удивляет другой момент, который практически полностью игнорируется нашим обществом, его лидерами и масс медиа – это экологический аспект энергетической системы Украины. В то время как все страны развитого мира, в которые мы уже начали себя записывать, потеют над вопросами уменьшения выбросов парниковых газов, сокращения использования автотранспорта и ограничения использования традиционного топлива для генерации электроэнергии, мы продолжаем жечь уголь, рубить лес и покупать тысячами новые автомобили даже не задумываясь чем будут дышать завтра наши дети и какие природные катаклизмы свалятся на нашу голову. Более того, мы продолжаем покупать российский газ, который дорожает и будет дорожать еще больше, а потом половину его «пускаем в атмосферу» поскольку наши энергосберегающие технологии и оборудование находятся ниже плинтуса.

И ни слова о стимуляции альтернативной энергетики – установке солнечных батарей на крышах домов, ветровых и приливных электростанциях в пригодных для этого районах Украины, использовании гор мусора в качестве биотоплива для производства электроэнергии. Наконец, как стимулировать граждан, особенно в сельской местности, где в 80% случаев отсутствует водопровод, а иногда газ и электричество, генерировать свою собственную энергию и устанавливать «безотходные» системы жизнедеятельности? Похоже это никого не интересует.

Германия получает 14.5% всей своей электроэнергии из альтернативных источников (солнце, ветер, биомасса), в Португалии и Испании появились крупнейшие ветровые электростанции, в Польше сортируют мусор, в Париже можно бесплатно ездить по городу на арендованом велосипеде вместо машины, в Англии планируют вводить плату за килограммы выброшенного мусора. А что делаем мы?

Рукотворні кордони (Укр)

Нещодавно ми їздили до Белфасту. Вирішили організувати подорож кудись «за межі острову» на довгий уікенд. Нам дуже повезло з погодою – сонце протягом всіх трьох днів, порівняно тепло і вітерець. Місто вразило своїм розміром. Я очікувала чогось меншого, на зразок Ньюкаслу, але Белфаст однозначно більш жваве і багатовимірне місто. Статус «столиці», хоча і провінційної, має дуже позитивний вплив.

В Ірландії у нас було дивне відчуття – наче ми в Англії, а наче і в Європі. Це інший острів, але тут набагато більше спільних рис із континентальною Європою. Більше «незалежних» кав’ярень, архітектура нагадує інші європейські столиці (5-6-поверхові будинки на відміну від 2-поверхової гегемонії в Англії), громадський транспорт більш організований, купа новобудов (правда тут дуже класні традиційні паби!). Хоча ми підозрюємо, що наші позитивні враження були сильно простимульовані гарною погодою :-) Можливо вплив мав і континентальний ринок, який розмістився біля ратуші і де була неймовірна різноманітність європейської кухні, солодощів, пива і всяких сувенірів.

Однак найбільше враженя справила коротка подорож до західної частини міста, яка ще 10 років тому була поділена високими мурами і колючими дротами на католицькі (ірландські) і протестантські (англійські) сектори. На стінах багатьох будинків все ще збереглися красномовні граффіті, які «мітили» територію, що належала (і досі належить) певним войовничим або не дуже войовничим організаціям опору. Вони прямо висловлювали думки ірландців щодо англійських загарбників. Незважаючи на мир, що панує в Північній Ірландії протягом останніх 10-ти років, багато будинків, особливо церков і поліцейських ділянок, обнесені височенними мурами і колючим дротом. Ненависть між англійцями та ірландцями вже не має такої руйнівної сили, яка терроризувала цілу Британію у 70-80-ті роки. Не можна сказати, що тут не виникають конфлікти між політичними лідерами, однак вирішуються вони не за допомогою гвинтівок, а за переговорним столом. Цікаво відмітити, що з минулого року в Північній Ірландії править історична коаліція непримиренних ворогів – партії Юніоністів та ІРА.

У Белфасті мене не залишали думки про Севастополь. Тим, хто нині нагнітає ситуацію в Криму і у місті зокрема, я б рекомендувала обов’язкову навчальну поїздку до Белфасту – для вивчення досвіду розірваного на шматки міста і протверезіння від «патріотичного» проросійського дурману...