Чи ми готові бути роботодавцями? (Укр)

З інтересом слідкую за поведінкою наших політиканів останніми місяцями. Глобальна економічна криза і балансування української економіки на грані коллапсу не по-дитячому підігрівають мій інтерес. Однак на жаль дуже рідко можно прочитати про якісь дійсно адекватні дії та заходи, спрямовані на підтримку вітчизняної економіки та допомогу громадянам пережити одну з найважчих криз у нашій молодій історії.

Загалом ефір (я маю на увазі передусім інтернет-видання і сторінки газет і журналів в інтернеті) переповнений всяким непотрібом. Президент лаїть прем’єра, вона лаїть його, так звана опозиція лаїть їх всіх разом. «Сор из избы» виносять тоннами, що викликає відразу і сором за Україну.

Це відчуття на жаль мені дуже добре знайоме. Воно зникло на декілька років – десь з 2004 по 2007. А потім повернулося і накрило по повній програмі. На відстані все здається ще більш жахливим, як кажуть люди. Тому можливо я перебільшую. Але наші лідери просто впали нижче плінтуса і я не впевнена що їх треба звідти піднімати. Їх треба там залишити і присипати земелькою. І знайти нових лідерів. Але не сліпо їм довіряти, а перевіряти і контролювати їх на кожному кроці.

Допоки ми будемо забувати про свій голос на наступний день після виборів ми будемо заслуговувати на таких лідерів нації. Свій голос треба використовувати постійно, слідкувати за кожним рухом і дією, вимагати відповідей на запитання – що ти сьогодні зробив для мене, людини яка тебе обрала і яка платить тобі таку зарплату, на яку ти катаєшся на Кріт і купуєш вілли в Дубаї . А при відсутності відповідей притягати до відповідальності і карати. Але не віртуально (типа відлучили від двору і записали у почесні радники), а реально, з судами, стягненнями і тюремними строками.

На цьому тижні ходила послухати ветерана британської політики Тоні Бенна (уявіть собі на хвилиночку момент, коли ви погодитесь заплатити 100 гривень, щоб послухати 83-річного Віктора Януковича або Юлію Тимошенко! Ну хіба що ви захочете послухати поезію Анни Ахметової...). Так він сказав фразу, яка б просто вбила наших «народних обранців». «За роки свого депутатства (десь біля 50-ти) я був в унікальній ситуації, коли в одного робітника (мене) є 60 000 роботодавців (виборців) і я маю працювати так, щоби кожен день доводити їм, що вони не помилилися у своїму виборі». Нам це поки що навіть важко уявити.