Собачьи бега (Рус)

На днях мы вместе с коллегами ходили на собачьи бега. Это достаточно распространенная в Англии забава и народ от этого просто тащится. Правда мы поехали на «стадион» в соседнем городе Сандерленд. Билеты нам каким-то чудом достались на шару. Плюс нам полагалось бесплатно бокал пива (ну я конечно же выбрала Newcastle brown ale) и порция местной экзотики – «пирог и горох». Ну пирог еще куда ни шло (типа наших беляшей, но другое тесто и форма другая), но горох меня убил...

Народ тоже был более чем интересный – типичные представители местного «среднего рабочего класса». Лица интеллектом особенно не обезображенные, все еле одетые (по местной традиции, как я уже писала), а если и одеты, то довольно одинаково. Все много пьют и курят. Короче представте себе день Киева (или день Независимости) на Майдане в 21:00 – обстановка и публика приблизительно такая же.

Я вот все думаю: что будут делать все эти заведения с 1 июля, когда в стране официально вступает в силу полный запрет на курение в общественных местах? Многие «мужские клубы» - наследие индустриалной Англии - уже объявили о скором закрытии, поскольку «клиент не созрел» к тусовке без табака.

Что касается собачих бегов, то если бы мы поехали туда просто вдвоем с Данком, то мы бы там себя чувствовали абсолютно не в своей тарелке. А так, с компанией похожих на тебя людей все не так уж страшно. К тому же сам процесс довольно интересный, даже для таких абсолютно неазартных людей как мы. Правда мы ничего не выграли, но зато не проиграли. Все деньги в конце «отбили», что очень приятно. Кстати, ставки очень скромные – можно начинать с 1 фунта (10 гривень), правда рассчитывать на большой выигрыш в такой ситуации наивно.

Наблюдая за фанатами собачих бегов, я не могла не сравнивать их с посетителями королевских скачек в Аскоте на этой неделе. И дело даже не в шляпах - контраст просто разительный. Так что кому что: кому собаки (подешевле), а кому лошади (очень подороже).

Welcome back to USSR! (Eng)

Couple of days ago I went for the meeting in the city council of Newcastle. This experience made me to recall the best examples of Soviet architecture and contemporary bureaucracy in Ukraine. I will begin with one interesting fact. The building of the city council which is called Civic Centre has a very picturesque nickname – Kremlin. And I can understand why.

The architecture of the building reminds us about the era of 60-80s when architects were wildly expressing their vision of the future in the concrete and glass. To be fair the building is not that horrible. But is reminded me several masterpieces back in Ukraine, especially impressive ‘Sovmin’ complex in Kharkiv. Actually central registry office in Kyiv where we had our wedding has many in common with it as well. Impressive territory around, traditional ‘prohodnaya’ (main entrance), long wide corridors with red carpets, wooden doors, same design of the reception and office of the mayor (actually of the chief executive of the council, but I will not go into detail of explaining the structure of the local government just yet!).

But most amazing that even the officials moving across the corridors reminded me of those I’ve seen in Lviv or Poltava oblast state administrations… I just don’t know – maybe the nature of the work has deep impact on your appearance regardless the country of residence?

The meeting with the officials proved that they have concerns and vision similar to those of their Ukrainian colleagues. Forget about open-mindedness, independence and strong expertise – welcome bureaucracy, stubbornness, ‘I know the best’ and ‘Oh God, what journalists will tell tomorrow’. Does it remind you anything? It does to me.

So, all in all I feel less and less alien here and the local government culture has important role to play in this assimilation. As well as architecture J

However there is one absolutely fantastic and exotic fact about this building – in the surrounding park lives big colony of rabbits! Actually they behave like squirrels or ducks in St. James park, but they are rabbits near the city council! My mum when saw them refused to believe that these are wild animals and believes that somebody must put them near the centre for some purpose (tourist attraction obviously). But in fact it’s true – they live there absolutely benevolently. Just cool! Maybe they like architecture?

Грінвіч (Укр)

Я нарешті задовольнила свою мрію дитинства – побувати у Королевській Грінвічській обсерваторії. Скільки разів я бувала в Лондоні, стільки разів я хотіла це зробити. Однак завжди щось ставало на заваді: не було часу, забагато роботи, забагато інших планів і це ніколи не потрапляло у «трійку пріоритетів», яка завжди зі мною. Однак на минулі вихідні ми це зробили.

Субота видалася сонячна і тепла, народу в містечку і парку було море. До речі, Грінвіч знаменитий не лише меридіаном і обсерваторією, але й морською академією, музеєм, парком і чудовим ринком. Сама обсерваторія знаходиться на пагорбі, з якого відкривається чудовий краєвид на східну частину міста, включаючи «собачий острів» (верфі Канарі) та Сіті. Це саме по собі дуже прикольно, оскільки місто досить «нерельєфне» і тому тут порівняно рідко зустрічаються панорамні точки із гарним краєвидом.

Однак все що було всередині обсерваторії вразило мене з двох боків: морем туристів, які створювали справжні корки при перегляді експозиції, і просто фантастичною експозицією. Вона однак досить технічна: порівняно невелике приміщення просто «тріщить по швах» від різноманітних приладів: астрономічних, навігаційних, хронометрів, електроніки. Звичайно все це дуже технічно і пояснення, хоча і орієнтовані на «широкого глядача», без сумніву були незрозумілі більшості відвідувачів. Однак вони цим не переймалися, оскільки головна річ у Грінвічі – це сфотографувалися на меридіані (одна нога тут, інша там) і написати друзям і рідним «я на нульовому»! Ми не зробили ні те, ні інше.

Однак вразило мене не це. Будучи географом і знаючи більшість речей про паралелі і меридіани, мене вразив ступінь викладу і історичного контексту речей, які до цього часу для мене були досить технічними. А прив’язка винаходів точного кишенькового годинника і детальної карти зоряного неба до комерційних потреб Ост-індської компанії і вцілому безпеки Британії на морях і океанах просто феноменальна. Факт існування «бізнесу по продажу часу» був для мене новим і справив враження. Справа в тому, що до кінця ХІХ століття годинники були не досить точними – і лише один єдиний в обсерваторії вказував правильний час. Тому раз на тиждень представник родини Белвілів (інноваторів цього бізнесу) відвідував годинникові майстерні та комерційні підприємства із годинником, налаштованим на Грінвічський. Звичайно не безкоштовно - от такий був бізнес...

Від самого початку до обсерваторії ставилися, як до важливого державного проекту, і тому започаткували офіційну посаду королівського астронома, яка існує до сьогоднішнього дня. До неї додавався будинок (маленький), грошове утримання (незначне навіть за сучасними стандартами) і двоє помічників (один з яких той самий пан Белвіл). Більш того, бюджет на обладнання був просто відсутній, тому людина мала придбати існуючі прилади та інструменти (або замовити виготовлення до цього неіснуючих) власним коштом. Тому факт «виносу» всього обладнання дружиною першого астронома після його смерті, яий спочатку мене шокував, пізніше видався не таким вже й нелогічним...

Побут у королівського астронома, який кожну безхмарну ніч проводив спостерігаючи за зоряним небом, був скромний, хоча гості були знамениті і талановиті. Як наприклад сер Ісаак Ньютон, який до речі під час одного з візитів тупо «поцупив» незавершений рукопис королівського астронома і опублікував його, оскільки навіть попередні результати були вкрай важливі для його досліджень. Останній просто оскаженів і викупив більшість копій, спаливши їх після цього. І яка, ви запитаєте, в біса інтелектуальна власність?