Грінвіч (Укр)

Я нарешті задовольнила свою мрію дитинства – побувати у Королевській Грінвічській обсерваторії. Скільки разів я бувала в Лондоні, стільки разів я хотіла це зробити. Однак завжди щось ставало на заваді: не було часу, забагато роботи, забагато інших планів і це ніколи не потрапляло у «трійку пріоритетів», яка завжди зі мною. Однак на минулі вихідні ми це зробили.

Субота видалася сонячна і тепла, народу в містечку і парку було море. До речі, Грінвіч знаменитий не лише меридіаном і обсерваторією, але й морською академією, музеєм, парком і чудовим ринком. Сама обсерваторія знаходиться на пагорбі, з якого відкривається чудовий краєвид на східну частину міста, включаючи «собачий острів» (верфі Канарі) та Сіті. Це саме по собі дуже прикольно, оскільки місто досить «нерельєфне» і тому тут порівняно рідко зустрічаються панорамні точки із гарним краєвидом.

Однак все що було всередині обсерваторії вразило мене з двох боків: морем туристів, які створювали справжні корки при перегляді експозиції, і просто фантастичною експозицією. Вона однак досить технічна: порівняно невелике приміщення просто «тріщить по швах» від різноманітних приладів: астрономічних, навігаційних, хронометрів, електроніки. Звичайно все це дуже технічно і пояснення, хоча і орієнтовані на «широкого глядача», без сумніву були незрозумілі більшості відвідувачів. Однак вони цим не переймалися, оскільки головна річ у Грінвічі – це сфотографувалися на меридіані (одна нога тут, інша там) і написати друзям і рідним «я на нульовому»! Ми не зробили ні те, ні інше.

Однак вразило мене не це. Будучи географом і знаючи більшість речей про паралелі і меридіани, мене вразив ступінь викладу і історичного контексту речей, які до цього часу для мене були досить технічними. А прив’язка винаходів точного кишенькового годинника і детальної карти зоряного неба до комерційних потреб Ост-індської компанії і вцілому безпеки Британії на морях і океанах просто феноменальна. Факт існування «бізнесу по продажу часу» був для мене новим і справив враження. Справа в тому, що до кінця ХІХ століття годинники були не досить точними – і лише один єдиний в обсерваторії вказував правильний час. Тому раз на тиждень представник родини Белвілів (інноваторів цього бізнесу) відвідував годинникові майстерні та комерційні підприємства із годинником, налаштованим на Грінвічський. Звичайно не безкоштовно - от такий був бізнес...

Від самого початку до обсерваторії ставилися, як до важливого державного проекту, і тому започаткували офіційну посаду королівського астронома, яка існує до сьогоднішнього дня. До неї додавався будинок (маленький), грошове утримання (незначне навіть за сучасними стандартами) і двоє помічників (один з яких той самий пан Белвіл). Більш того, бюджет на обладнання був просто відсутній, тому людина мала придбати існуючі прилади та інструменти (або замовити виготовлення до цього неіснуючих) власним коштом. Тому факт «виносу» всього обладнання дружиною першого астронома після його смерті, яий спочатку мене шокував, пізніше видався не таким вже й нелогічним...

Побут у королівського астронома, який кожну безхмарну ніч проводив спостерігаючи за зоряним небом, був скромний, хоча гості були знамениті і талановиті. Як наприклад сер Ісаак Ньютон, який до речі під час одного з візитів тупо «поцупив» незавершений рукопис королівського астронома і опублікував його, оскільки навіть попередні результати були вкрай важливі для його досліджень. Останній просто оскаженів і викупив більшість копій, спаливши їх після цього. І яка, ви запитаєте, в біса інтелектуальна власність?