Однак коли я думаю, що українські новини нестерпні, я звертаюся до польських. І тоді розумію, що в Україні не все вже й так погано. Польща, яка протягом останніх двох десятків років була (і є) для України зразком реформ і руху у напрямку до Європи, її неофіційним і досить непоганим адвокатом на міжнародній арені, другом і опорою у важкі часи, зараз перетворилася на країну, яка чимдалі загоняє себе у більш темний і незручний кут європейської сцени. Слухаючи новини не можу позбутися відчуття, що країна радше живе минулим, аніж майбутнім. Серед них багато історичних дискурсів у довоєнні і повоєнні часи, розповідей про те, скільки поляків було винищено ким і коли, чия це провина (звичайно не польська) і що прийшов час отримати компенсацію за минулі муки. Паралельно іде активне полювання на «червоних відьом», від якого страждають багато людей абсолютно непричетних до «комуністичних репресій». Звичайно не слід забувати своєї історії (як це часто робимо ми), однак займатися глибоким самоаналізом і шукати винних у всіх твоїх проблемах замість того, щоб вирішувати нагальні економічні і суспільні питання, є небезпечним.
Поляки звичайно мають право відстоювати свої інтереси в Європі і вимагати більше голосів у вирішенні комунітарних питань. Кому як не нації із 39-мільйонним населенням це робити. Однак питання полягає в тому, як це зробити таким чином, щоб не налаштувати проти себе всіх, включаючи друзів і тих, хто тобі співчуває. Відверте хамство і неподобство просто віштовхує від тебе всіх без винятку. Нинішня польська політична еліта вже прославилась своїм публічним антисемітизмом, гомофобією, ксенофобією і релігійним консерватизмом. Іноді відсутність почуття міри у «двійки» і «сімейної партії» просто вражає.
Не хочу применшувати економічні та культурні здобутки Польщі за останні роки – вони просто вражаючі. Минулого тижня (відремонтовані) вулиці Гданська приємо вітали нас охайністю і «європейськими» стандартами ритейлингу. Однак подорож поїздом з Бигості до Гданська відкрила менш приємні сторони життя країни, яка все ще далека від благополуччя і достатку. Ще багато треба зробити, а на це потрібно час і сили, які, на жаль, нині витрачаються на інші, більш деструктивні речі.
Іноді складається враження, що після реалізації «гранд проекту» по входженню до ЄС Польща просто не знайшла собі нових конкретних цілей – як жити і розвиватися всередині цього вожделенного Союзу, як відстоювати свої права і співіснувати з іншими 26-ма країнами. Отож вона нині розгублено шукає нові орієнтири у своїй зовнішній і внутрішній політиці. На жаль поки що вони виглядають непереконливо не лише для закордонних спостерігачів, але й для великої частини поляків (багато з них до речі мешкають в інших країнах і не мають поки що великого бажання повертатися).
Тому мене не дивує скаркастичний коментар мого варшавського друга на мій позитивний відгук про перебування у Польщі а я дійсно дуже люблю приїздити сюди Він відверто зазначив, що не поділяє мого захвату. І чомусь я його дуже добре розумію...
No comments:
Post a Comment