Привілеї

Я використовувала всю свою силу волі цілий місяць, щоб не писати про ситуацію навколо Російсько-Грузинського конфлікту. По-перше, напевно навряд чи мене можна назвати нейтральним спостерігачем. По-друге, у моєму стані не можна нервувати. По-третє, дуже багато людей про це пишуть (хоча не завжди об’єктивно і адекватно).

Але сьогодні не втрималася. При чому у мене була доситься маленька зачіпка – із промови нашого Президента (імідж якого тане просто на очах і цілком обгрунтовано) я дізналася, що ми, українці, виявляється привілейовані. Так званий Президент Росії Дмитро Мєдвєдєв включив Україну до привілейованої зони зовнішніх інтересів Росії.

Ну що ж, з одного боку нічого нового. Просто раніше це називали зоною впливу або «колишнє СРСР». Правда з легкої руки Девіда Мілібана (міністра закордонних справ Великобританії) пару тижнів тому останній вислів не в моді. І я погоджуюсь – скільки років пройшло, а ми все колишні. А як щодо нинішнього дня, до майбутнього? Це схоже на офіційне перейменування «країн із перехідною економікою». Нарешті цього року Світовий Банк визнав, що ані Польща, ані Угорщина після 20-ти років складних реформ вже не «тягнуть» на перехідників. Вони вже давно перейшли і набиваюсь свої гулі у повноправному колі жорстких капіталістів.

Однак мене цікавить глибина і наслідки нашого привілейованого становища щодо Росії. Сумнівів немає – багато політичних сил прямо користуються цими привілеями (в основному фінансовими та ідеологічними), як то партія Наталії Вітренко (Де? Що? Скільки відсотків?), Русский Блок в Криму або Партія Регіонів, офіційні заяви якої щодо ситуації на Кавказі були просто під кальку переписані із заяв російських офіційних посадовців. Я вас питаю, де національна гордість і самоповага? Я не агітую за беззастережний захист позиції Саакашвілі – він зробив дуже велику помилку особисто і за це особисто буде розплачуватися. На те є процедури імпічменту, президентські вибори і Парламент Грузії, а не пан Лавров, який називає його «політичним трупом» або пан Мєдвєдєв, який тупо іде по слідам свого КГБшного попередника і застосовує дуже милі і порядні слова типа «відморозок». Слабо так назвати Сільвіо Берлусконі у присутності того ж пана Саркозі, га? (який поводиться іноді не більш адекватно під спалахами фотокамер, аніж Міша під російськими винищувачами).

Я просто не розумію на скільки треба бути яйцеголовими і регіоналам, і комуністам, і всім іншим «рупорам свободи», щоб у такій ситуації так тупо підставляти свою власну країну під кулеметний вогонь. Я знаю від деяких друзів, які родом з Криму, що ситуація там дуже непроста і народ просто радий «продати» Україну Росії і насолити їй так, щоб було непереливки. Але ці несвідомі штейхбрехери не розуміють, що «рай у шалаші» з Росією буде не кращою, а гіршою версією «пекла в сараї» з Україною. Велич Росії без сумнівів дуже спокуслива на нинішньому етапі, але будь-який адекватний політолог і економіст, що є експертом у цій географічній зоні, розкаже вам, що ця велич поки що примарна і більш того, має дуже мало шансів на виживання у майбутньому. Ви Олімпіаду дивились? А останні дані по потоках світової торгівлі, золотовалютних резервах, інвестиціях в освіту? Хто там в лідерах? Звичайно сусід Росії, який має око на її великі зауральські території.

Тому мені не стає моторошно від усвідомлення свого «привілейованого» стану, як могло б здатися. Мене просто підмиває зробити радикальні кроки, щоб на повну катушку скористатися цима привілеями. Газ по 400 доларів? Треба платити і припинити скиглити! Більш того, треба припинити випускати 50% в атмосферу і почати використовувати альтернативні види палива. Торгівельна війна з Росією? Будь ласка, зайвий привід для великої маси виробників нарешті почати запроваджувати нові стандарти, які згодяться не тільки для нашого північного сусіда і Анголи, але й для розвинених економік і того ж самого Китаю та Індії. Інтереси російськомовних людей в Україні? Будь ласка, розмовляйте і читайте мовою Толстого (хоча куди вже більше – 95 % преси і книжок видаються російькою), але вчіть також українську, англійську та китайську, бо неучі нам непотрібні. А ми хочемо знати як захищаються права українців в Росії (які до речі мають українські паспорти).

Одним словом, треба ці привілеї почати бачити як можливість, а не загрозу. І згуртувати націю навколо процесу використання цієї можливості. Якщо рівень зарплат і добробуту у нас буде на порядок вище ніж в Росії (а це цілком можливо!), то ніхто вже не захоче приєднуватися до «великої і могутньої», бо там через 5-7 років знову доведеться посилати своїх дітей на війну до Інгушетії, Татарстану чи Уссурійського краю. На жаль для нас і на щастя для сусіда, наші так звані лідери просто нездатні згуртувати націю. Час дати шанс новим...

Сделано на Арране

Англичане, как и многие другие нации (кроме украинцев) просто мастаки преподнести даже самые мелкие достижения на прекрасном белом блюдечке с голубой каемочкой. И получать за это немалые деньги. Поскольку они с ума сходят от английской деревни (countyside), любая более или менее уважающая себя деревня имеет местный магазинчик с местными товарами – от овощей до варенья, хлеба, сыра и печенья. К ним иногда прибавляется керамика, изделия из дерева и овечей шерсти, трикотаж или рукоделие, открытки и картины с местными видами, книги и карты, и т.д. То же самое относится и к замкам, старинным родовым поместьям и паркам.

Арран не исключение и даже более того. Поскольку основная статья доходов здесь туризм, из туристов стараются выжать все до последней капли. И они не очень-то сопротивляются :-) Поэтому на острове с населением в 4,5 тысячи человек вы найдете множество товаров под маркой Арран: сыр, мороженое, овсяное печенье, варенье, пиво, виски, органическая косметика. И все это продается во множестве маленьких магазинчиков в деревнях острова и в местах массового скопления туристов. На самом деле все продукты очень вкусные. Мне особенно понравилось мороженое и мы привезли с собой пару головок местного чеддера. Плюс несколько бутылок местного пива и бутылку отличного виски (но это Данкан может рассказывать про виски часами :-)). Так что главная миссия островитян достигнута – мы скупились местными товарами и нам они понравились. Плюс есть большая вероятность того, что в следующий раз, когда я увижу сыр Арран в магазине, я предпочту его другому сыру.

Конечно и у нас есть неженские огурцы, херсонские арбузы, киевские торты, артемовское шампанское, косовские деревянные блюда и лижныки из Космача. Но маркетинговые технологии все еще недоразвиты и поэтому финансовая прибыль от этих марок (особенно для местной общины) лишь слабый отголосок того, что можно было бы получить. Так что нам есть чему поучиться!

Каникулы на острове

Лето прошло незаметно, особенно для моего блога :-( Может потому, что лето было некудышним. Солнечных дней было раз и обчелся, температура на уровне апреля в Киеве. Так что единственная радость – это длинные дни и красивые закаты в те редкие вечера, когда их можно было увидеть за тучами...

Но в начале августа у нас была чудесная неделя на шотландском острове Арран. Это одно из наиболее прекрасных мест в Шотландии – на юге-западе, где сравнительно тепло и не так сыро. Плюс остров достаточно велик и на нем есть все возможные шотландские ландшафты – только в миниатюре! Но он тоже достаточно мал, так что его можно объехать на машине за пару часов.

Смешно, что меня так увлекла идея острова, хотя я живу на острове последние 1,5 года :-) Но на острове Британия этого не замечаеш, а на Арране мои островные ощущения обострились. Они нахлынули еще на большом пароме, на котором мы добрались до Бродика, «столицы» острова. На нем вмещается больше сотни машин и несколько сотен людей. Поскольку это разгар летнего сезона, то паром был полон народу. Как по мне, так он просто трещал по швам от детей и собак! Идеальный показатель того, что ты находишся в зоне отдыха, даже если на горизонте нет пальм и море совсем не той температуры чтобы купаться (хотя на Арране достаточно много пальм и дети купаются в любую погоду!).

Мы снимали очень живописный небольшой коттедж в деревне Ламлаш со всеми удобствами, вплоть до достаточно большой библиотеки «отдохни от мозгов» и стопки пазлов. Так что в первый раз за два года супружеской жизни, мы собрали два пазла – это было супер! Параллельно мы пересмотрели практически весь второй сезон West Wing, который пылился у нас на полке ровно год. Мы в него так «въехали», что решили купить полную коллекцию :-) Плюс к вашим услугам полностью экипированная кухня, пару спален (конечно на втором этаже) и сад. Чего еще пожелать для спокойного отдыха (так непохоже на мои обычные «активные» запросы!)

Нам повезло с погодой – половину недели светило солнце и было очень тепло. Так что мы ходили на прогулки вдоль моря, катались на лодке вокруг соседнего маленького, но населенного Святого сотрова (это он на фотографии - вид из нашего окна), ездили в замок Бродик. Правда во вторую половину погода была классически шотландской – дождь и холод. Но было приятно смотреть из окна с книжкой в одной руке и чашкой горячего чая в другой. В коттедже были классические приоконные скамеечки, как в книгах Джейн Остин или Шарлотты Бронте :-) Очень романтично и мне нравилось на них сидеть.

Отдохнули отлично, отоспались на славу. В Ньюкасле я всегда наслаждалась тишиной и свежим воздухом в районе, в котором мы живем. По сравнению с Киевом это просто райский уголок. Но на Арране тишина еще более «кричащая» и воздух еще чище. Просто класс! Доказательство того, что все познается в сравнении.

О прелестях острова и маркетинге по-английски – в следующем сообщении.

Добывать нельзя закрыть (Рус)

Где поставить запятую в этом предложении? Если руководствоваться экономическими и геополитическими интересами – после первого слова, если отталкиваться от ежегодного числа жертв угольной промышленности – после второго. Я не буду спорить кто прав кто виноват. Добывать уголь на глубине 1 км непростое дело, особенно учитывая уровень развития наших технологий и техники безопасности.

Меня удивляет другой момент, который практически полностью игнорируется нашим обществом, его лидерами и масс медиа – это экологический аспект энергетической системы Украины. В то время как все страны развитого мира, в которые мы уже начали себя записывать, потеют над вопросами уменьшения выбросов парниковых газов, сокращения использования автотранспорта и ограничения использования традиционного топлива для генерации электроэнергии, мы продолжаем жечь уголь, рубить лес и покупать тысячами новые автомобили даже не задумываясь чем будут дышать завтра наши дети и какие природные катаклизмы свалятся на нашу голову. Более того, мы продолжаем покупать российский газ, который дорожает и будет дорожать еще больше, а потом половину его «пускаем в атмосферу» поскольку наши энергосберегающие технологии и оборудование находятся ниже плинтуса.

И ни слова о стимуляции альтернативной энергетики – установке солнечных батарей на крышах домов, ветровых и приливных электростанциях в пригодных для этого районах Украины, использовании гор мусора в качестве биотоплива для производства электроэнергии. Наконец, как стимулировать граждан, особенно в сельской местности, где в 80% случаев отсутствует водопровод, а иногда газ и электричество, генерировать свою собственную энергию и устанавливать «безотходные» системы жизнедеятельности? Похоже это никого не интересует.

Германия получает 14.5% всей своей электроэнергии из альтернативных источников (солнце, ветер, биомасса), в Португалии и Испании появились крупнейшие ветровые электростанции, в Польше сортируют мусор, в Париже можно бесплатно ездить по городу на арендованом велосипеде вместо машины, в Англии планируют вводить плату за килограммы выброшенного мусора. А что делаем мы?

Рукотворні кордони (Укр)

Нещодавно ми їздили до Белфасту. Вирішили організувати подорож кудись «за межі острову» на довгий уікенд. Нам дуже повезло з погодою – сонце протягом всіх трьох днів, порівняно тепло і вітерець. Місто вразило своїм розміром. Я очікувала чогось меншого, на зразок Ньюкаслу, але Белфаст однозначно більш жваве і багатовимірне місто. Статус «столиці», хоча і провінційної, має дуже позитивний вплив.

В Ірландії у нас було дивне відчуття – наче ми в Англії, а наче і в Європі. Це інший острів, але тут набагато більше спільних рис із континентальною Європою. Більше «незалежних» кав’ярень, архітектура нагадує інші європейські столиці (5-6-поверхові будинки на відміну від 2-поверхової гегемонії в Англії), громадський транспорт більш організований, купа новобудов (правда тут дуже класні традиційні паби!). Хоча ми підозрюємо, що наші позитивні враження були сильно простимульовані гарною погодою :-) Можливо вплив мав і континентальний ринок, який розмістився біля ратуші і де була неймовірна різноманітність європейської кухні, солодощів, пива і всяких сувенірів.

Однак найбільше враженя справила коротка подорож до західної частини міста, яка ще 10 років тому була поділена високими мурами і колючими дротами на католицькі (ірландські) і протестантські (англійські) сектори. На стінах багатьох будинків все ще збереглися красномовні граффіті, які «мітили» територію, що належала (і досі належить) певним войовничим або не дуже войовничим організаціям опору. Вони прямо висловлювали думки ірландців щодо англійських загарбників. Незважаючи на мир, що панує в Північній Ірландії протягом останніх 10-ти років, багато будинків, особливо церков і поліцейських ділянок, обнесені височенними мурами і колючим дротом. Ненависть між англійцями та ірландцями вже не має такої руйнівної сили, яка терроризувала цілу Британію у 70-80-ті роки. Не можна сказати, що тут не виникають конфлікти між політичними лідерами, однак вирішуються вони не за допомогою гвинтівок, а за переговорним столом. Цікаво відмітити, що з минулого року в Північній Ірландії править історична коаліція непримиренних ворогів – партії Юніоністів та ІРА.

У Белфасті мене не залишали думки про Севастополь. Тим, хто нині нагнітає ситуацію в Криму і у місті зокрема, я б рекомендувала обов’язкову навчальну поїздку до Белфасту – для вивчення досвіду розірваного на шматки міста і протверезіння від «патріотичного» проросійського дурману...

Будем делиться (Рус)

Недавно прочитала в новостях, что в Украине растет количество людей занимающихся благотворительностью – как лично, так и путем пожертвований. Это не может не радовать. Меня всегда угнетало понимание того, что если ты хочешь сделать чего-то хорошее кому-то незнакомому, то надо либо просто бросить монету в шляпу (а я этого не люблю), либо обольститься обещаниями непонятных организаций, которые не могут продемонстрировать как конкретно были использованы твои деньги и кому они помогли. Это конечно плохая отмазка для ничегонеделанья. Но все-таки радует, что процесс двинулся, появилось много «приземленных» организаций, которые объединяют волонтеров, есть возможность адресно помогать людям, есть сайты, где можно найти нужную информацию и познакомиться с подобными тебе людьми (я только начала исследование этой стези).

В Англии сфера благотворительности одна из тех, которые приводят меня в бурный восторг. Правда в стране загнившего капитализма не надо свыкаться с мыслью о том, что помочь себе и ближним ты можешь только сам, в отличии от совкового менталитета, где «государство о тебе позаботится». Ох как сложно переходить на рельсы инициативы и самоорганизации после 70-ти лет строго направленной социальной сферы. Но лед тронулся!

В Англии даже самые бредовые идеи собирают сотни а то и тысячи фунтов на благотворительные цели – в основном они идут на счета организаций, занимающихся охраной здоровья (особенно болезни сердца и рак), защитой прав детей и пожилых людей, кошек и собак, помощью беднейшим странам мира, охраной окружающей среды и так далее. Тут не редкость когда после смерти или долгострочной болезни близкого человека люди организовывают фонды, которые помогают людям пережить похожую трагедию.

А как собирают деньги? Ну самый простой способ это месячные перечисления с твоего банковского счета на счет организации, которой ты хочешь помочь. Можно купить пластиковый значок-нарцисс и деньги пойдут организации Мэри Кьюри (борьба с раком), или такой же значок-мак – тогда они пойдут в помощь ветеранам войны. Можно принять участие в марафоне (например Лондонском, который был на прошлых выходных) и разрекламировать свой героический поступок среди друзей и коллег также упоминая имя благотворительной организации, которой ты переведеш все пожертвования (обычно народ сбрасывается по 5-10 фунтов, что может привести к достаточно круглой сумме). Один наш друг побрился наголо собрав на этом «скандальном» мероприятии пару тысяч фунтов – ажиотаж был бешенный! Еще тут модно дарить благотворительные подарки. Ну например на рождество я получила ваучер, который заверил меня, что «мои» (то есть подаренные) деньги были использованы для покупки козы для бедной семьи в Африке. Такие подарки также модно дарить на свадьбу. Так что вариантов много.

Есть также «нефинансовые» виды благотворительности. В основном это когда ты жертвуеш своим временем, а время как известно это деньги. Ты соглашаешся быть волонтером для той или иной организации или проекта: на выходных навестить одиноких пожилых людей, сходить в парк с больным ребенком, помочь с переводом для беженцев, или стать членом совета одной из благотворительных организаций. Опять же, вариантов море, выбирай какой душе угодно, если ей конечно угодно.

Надежда на то, что это изобилие скоро появится и у нас :-)

Хотели как лучше, а вышло как всегда (Рус)

Я буду не последней, кто пишет про провальное начало работы нового терминала в Хитроу. То, что рекламировалось как грандиозное событие в транспортной, коммерческой и архитектурной сфере Англии стоимостью 9 миллиардов долларов, вылилось в очередное фиаско. Как всегда, британская транспортная инфраструктура подорвала наполеоновские планы больших боссов от бизнеса.

Не справились, зашились. Все системы «легли» и пассажиры с ними вместе залягли на удобные супер-модерные сидения. Слабым звеном оказалась сортировка багажа – она просто провалилась. До сих пор около 25 тыс. чемоданов ждут встречи со своими хозяевами. Ну хорошо если вы летели домой, а если в отпуск на Майорку? Прошла уже неделя и вам явно пришлось закупить новый гардероб. И ваш багаж застанет вас уже дома, правда через много недель. Ни хозяин аэропорта ВАА, ни Британские Авиалинии не в состоянии самостоятельно разобраться с багажом, поэтому наняли компанию... в Милане, которая этим займется. Для этого все «зависшие» сумки переправили в Италию, откуда их будут перенаправлять хозяевам. Вы думаете это анекдот – нет, это горькая правда. Среди жертв не только простые смертные, но и министры с супер-моделями :-)

Традиционно я стараюсь держаться от этого аэропорта как можно дальше – он исторически славится своим катастрофическим сервисом, потерянным багажом и задержками вылетов на несколько часов.

Куда уж лучше родной Борисполь. Поэтому когда мы учимся западному опыту в разных сферах, особенно что касается модернизации транспорта, главное перенимать опыт избирательно. Иначе небольшой но достаточно пунктуальный Борисполь может превратиться в пекло путешественников!

Незручності Британії (частина 2) (Укр)

Кожного разу коли мені потрібно кудись їхати на поїзді (а це буває досить часто) я затамувавши подих їду на вокзал – пронесе чи не пронесе. Справа в тому, що всупереч усталеним стандартам, Англія жахливо непунктуальна країна у сфері громадського транспорту, особливо поїздів.

Перші декілька місяців кожен другий мій поїзд або запізнювався? або був відмінений. А я подорожувала десь раз на тиждень. Загалом у третині випадків моїх подорожей щось трапляється. Або вантажівка спілотувала у залізничний міст і рух поїздів припинено до проведення повної інженерної інспекції, або повінь зруйнувала частину полотна, або на роботу не вийшли всі машиністи і у компанії дефіцит і тому скорочують кількість поїздів, або сильний вітер розірвав електромережі, або просто запізнилися, або, або...

Найекстремальніша моя подорож була у грудні з Бірмінгему до Ньюкаслу. Замість прямого поїзду і чотирьох годин я змінила 4 поїзди і подорожувала 6 годин. Вчора моя колега мала їхати до Лондона. Але на півдні продовжуються ураганні вітри і поїзди відмінили на два дні, а ті що все ж таки пустили прибували із запізненням у 8 годин...

Справа в тому, що англійська залізниця була повністю приватизована урядом Меггі. Різні компанії отримали контракти на різні ділянки, при чому ці контракти не довгострокові, а десь на років 5-7. Після цього новий тендер і досить часто – новий провайдер. Але найцікавіше не це, а те що залізничні вагони і вокзали приватизували окремо від залізничних колій. Тобто одна компанія керує потягами і отримує живі гроші від пасажирів, а інша ремонтує колії і кладе шпали – і бере за це гроші у «потягових» компаній. Ось така безумна логіка, в результаті якої система в повному хаосі, де ніхто не знає хто за що відповідає.

Більш того, вартість квитків зашкалює просто катастрофічно. Всі додаткові витрати компанії перекладають на плечі пасажирів, а ось їх прибутковість залишається постійною і приносить досить високі девіденди акціонерам. Ось така хитра схема – прибутки нам, а збитки нехай компенсує держава. А треба мати на увазі, що приблизно третина населення країни або й більше щоранку подорожує поїздом по 1-2 години до місця своєї роботи, а ввечері назад. У них цілком припустимо жити у Брайтоні а працювати в Лондоні. Ну це приблизно як жити в Житомирі і працювати в Києві... Уявили? Отже ти платиш шалені гроші за гарантоване місце, твій поїзд відміняють і пропонують пересісти на інший, який і так вже тріщить по швах, і ти їдеш як оселедець в банці протягом годин. Після цього будь-які «зелені» намагання уряду зменшити кількість авто на дорогах або кількість внутрішніх авіарейсів виглядають просто смішно. Ось така економічна екологія.

Так що не дивлячись на всі проблеми Укрзалізниці у нас не все так погано. Відновити або закупити нові вагони справа набагато легша аніж навести порядок в англійському бедламі. Да й побудувати швидкісні залізниці поки що у нас можливо – в Англії кожен акр землі у приватній власності і на його відчуждження ідуть десятиліття. Саме тому за останні 50 років Англія побудувала... одну абсолютно нову гілку – швидкісну магістраль від Ла-Маншу до Лондона для Євростару. Welcome to Britain!

Tea time (Eng)

In the house on our street there is a big refurbishment going on. In fact it is a whole rebuilding of rather impressive house where only façade wall is still standing and the rest of the building is demolished. They are also building big underground pool which has eaten half of the garden. This is very expensive project as only house cost them almost million and a half. But we’ve been interested to observe other thing.

There are obviously lots of contractors and lots of workmen on the site. But every time I pass by there are not that many of them actually visibly working and at least one, but more often 2 or 3 of them are having cup of tea or a cigarette. This is in fact an analogy to Ukrainian ‘perekur’ or smoke break. Effectiveness of English builders in England is not much higher than Ukrainian in Ukraine (the later work much more efficiently abroad), but they charge much more!

It is just a sad fact especially after recently we’ve seen Grand Design programme (my favourite on Channel 4). A couple ordered ready-made designer house in Germany and German builders brought together 2-story astonishing building in … 4 days. No tea times, no slow work, working like machines, rain or sun. We’ve been amazed recalling how ‘prorab’ doing refurbishment of our rather modest flat in Kyiv last year over five months. But what can you do? We are just hoping to find some good but cheap Polish builders when the time comes to improve our own property on the island. When we have it :-)

Незручності Британії (частина 1) (Укр)

Я давно планувала розпочати серію розповідей про негативні і незрозумілі для мене зокрема і для інших іноземців загалом речі у Великобританії. Нарешті, після досить енергійного лобіювання з боку деяких друзів я свої наміри вирішила перетворити на конкретні дії. Отже буде два окремих цикли розповідей: (1) що мені не подобається і що мене дивує, (2) міфи про Англію. Звичайно я навряд чи буду використовувати англійську мову в цих випадках :-)

Почнемо з незручностей. Всі питають, а найбільше я себе, якого лиха Англія у ХХІ сторіччі живе з рудиментами ХІХ – окремими кранами для холодної і гарячої води. Вони є всюди: в приватних будинках і квартирах (як у мене), в офісах, кінотеатрах і на вокзалах. Вони навіть є в сучасних супер-бізнес-центрах, які побудували 2 роки тому. Тобто бажання перейти на такі зручні і сексапільні змішувачі (і сучасні душові системи) у британців особливо не виникає.

Хоча змішувачі часто є на кухні, але вони лише наполовину відповідають своїй назві. Вода дійсно витікає одним струменем, однак він фактично розподілений на дві частини: ліва це просто окріп, а права – льодяна...

Як воно працює: ви використовуєте спеціальну пробку для раковини, запускаєте воду з окремих гарячого і холодного кранів і змішуєте її до необхідної вам температури. Потім робите свої справи – миєте руки, лице, шию чи ще щось. Уявили? У мене з цим великі проблеми. Особливо якщо це на вокзалі міста Карлайл у громадському туалеті. Я це навіть у власній ванні не роблю, оскільки маю досить високі вимоги до гігієни (але це вже мої проблеми). Тому як правило я використовую лише холодний кран, або гарячий поки вода ще не нагрілася (досить часто потрібно секунд 10 щоб вона перетворилася з дуже холодної на дуже гарячу).

Які причини? Перша і головна – британці ДУЖЕ КОНСЕРВАТИВНИЙ народ. Вони не будуть гнатися за інноваціями тільки тому, що це нове і зручне. Вони дуже люблять свої вікторіанські будинки і їх дизайн і намагаються все зберегти «як тоді», навіть якщо це вже незручно. При чому це роблять не лише 60-річні бабці, але й 20-річні молоді люди. Вони дуже зациклені на традиціях і я не можу сказати, що це погано. Але випадок із кранами велике виключення – це просто жах! На питання а чи це гігієнічно вони відповідають просто «Ми до цього по іншому ставимося, воно нас особливо не обходить».

Друга причина. Британія була однією з перших країн у світі, яка започаткувала центральний водогін. І тому вони є своєрідними жертвами технічного прогресу на його ранніх стадіях. Спочатку звичайно вода була лиша холодна. Вже потім винайшли котли і тепер вони є у кожному будинку чи квартирі (за рідким виключенням це повністю децентралізована система). Так з’явився другий кран. Вони так і залишилися "розлученими". Чому? Читай першу причину! В США та в континентальній Європі цьому рудименту сказали па-па ще 60 років тому.

Причина третя - регуляторна. В Англії досить багато старих помешкань, в основному приватних будинків (вони складають десь 80 відсотків всього житлового фонду). Часто вони побудовані у ХІХ або на початку ХХ століття і мають досить застарілу інфраструктуру, в тому числі баки для води на горищах. Вони не повністю герметичні і завжди є небезпека, що туди може пролізти щур. Тоді заражена гаряча вода, змішуючись з холодною в одному потоці, може забруднити всю систему водопостачання. А це вже епідемія. Тому якщо ви не зможете довести високі стандарти безпеки вашого баку вам просто не дозволять поставити змішувач. Ось так.

Коли у 1942 році Уінстон Черчилль приїхав до Москви з офіційним візитом він був вражений змішувачем у своїй резиденції. Він навіть не уявляв, що вода може змішуватися до потрібної температури «на ходу». Повернувшись додому він рекомендував перевести всю британську систему на змішувачі, але й віз по нині там (40 % всіх куплених кранів складають крани старого зразка). Чому? Читай першу причину! І при чому завжди є відмазка – Черчилль був наполовину американцем, а значить він не зовсім розумівся на англійських традиціях. І хай йому грець!

Сподіваюся, що ця коротка розповідь хоча б частково задовольнила вашу цікавість. У своєму власному будинку я планую поставити справжні змішувачі. Я готова на все, аби мити руки у нормальній за температурою воді :-)

P.S.: Про душові системи буде окрема розповідь. Це теж дуже цікаво.

Специальное сообщение для Иванов (Рус)

Прошу на этом блоге не оставлять анонимных и подозрительных комментариев со ссылками на вирусы. Они уничтожаются. Если есть что сказать - используйте прямую речь!

Прорвало... (Рус)

Простите, но не могу сдержаться, даже в такой романтический день. Российский пока еще президент ВВ Путин сегодня задался вопросом «Что ж это за демократия такая в Украине?» И я не о том, что в России ее просто нужно искать днем с огнем (если это касается важных политических решений), а если вы ее и найдете, то это будет «новый тип управляемой демократии», поскольку «западные ценности не всем подходят». Ну типа «нет вариантов голосую против всех», или «долой Касьянова из гонки».

Не знаю, западные или восточные ценности, но основы конституционного строя и демократического решения проблем появились у нас задолго до Перестройки – в 9-10 веке на Киевской Руси, несмотря на монархию.

Так вот, господина Путина реально интересует, почему это украинское правительство при подписании «бумажек» с НАТО не советуется с украинским народом? Мол я осведомлен, народ против. Он явно осведомлен и о том, что 4/5 народу в Украине вообще ничего не знают про НАТО (смотрите последние социологические исследования) и его «ненависть» к этой «мерзкой гадине времен холодной войны» базируется на скупенькой такой информации а-ля Партия Регионов сказала или того лучше – прогрессивные социалисты нам все объяснили. В результате Крым – территория без НАТО. И где оно там это НАТО, спрашиваю я вас? И где эта холодная война, если не под боком, в холодильнике у большого брата?

Я не против референдума, очень даже за, но его надо проводить после разъяснительной работы. Мы сейчас работаем над планом сотрудничества с НАТО, который Россия подписала и выполняет уже давным давно. Правда у нее своя доктрина безопасности, с которой нам явно не по пути. Ну какой нормальный человек захочет полагаться на русского брата после сегодняшнего заявления о «перенаправлении ракет»?

К тому же, не по всем вопросам надо устраивать референдумы, до Швейцарии нам еще далеко. Ну скажите мне, как бы проголосовал народ по вопросу «вступать нам в СОТ»? А в Совет Европы? А пускать ли Верку Сердючку на Евровидение чтобы она «позорила» нашу страну? Догадайтесь с трех раз.

Получилось длинно, но я же предупреждала – прорвало!!!

На фотографии - излияния граждан на заборах Винницы, январь 2007 г.

Рік минув... (Укр)

Сьогодні рівно рік як ми переїхали до Англії. Дивно, але час пролетів досить швидко і мені не віриться, що вже пройшло 12 місяців. Хоча з іншого боку я на стільки «асимілювалася», що здається ніби живу тут набагато довше.

Однак рівно рік тому ми прилетіли до Лондона з парою валіз і переночувавши у столиці порулили до Ньюкаслу. У цей же день у мене був перший шок після «шоппінгу» в супермаркеті. Рахунок здався мені космічним (раніше я цього не помічала – гроші на відрядження не стимулювали такі роздуми). Тепер я «переросла» цей момент, особливо після недавнього шоку в Києві – у супермаркеті вдома я заплатила таку ж суму грошей за тижневі харчі, як і в Ньюкаслі. От вам і європейський рівень життя! Шкода що зарплати відстають на порядок...

Не можна сказати, що я оточена новими друзями. Є декілька знайомих і колектив на роботі дуже душевний. Але Данкан мій найкращий друг і нам поки що так живеться дуже добре :-) Всі мої друзі «там» і якщо вони іноді читають цей блог, то значить я в їх списку теж залишилась :-) Ось так.

На фото - водоспад у парку біля нашого будинку. Така розкіш і всього у 5-ти хвилинах ходи пішки!

Я вернулась (Рус)

Ну вот, наконец и на моем блоге настал новый 2008 год. Ленивые праздники сменились трудовыми буднями, что стало на моем пути к изливанию моих мыслей на электронной бумаге. Надеюсь наверстать упущенное, хотя бы с приходом китайского нового года.

Мой год начался с изучения новых сетевых прибамбасов. И после многомесячных ухмылок в сторону Facebook (пространство для поиска и общения со старыми друзьями в англоязычном мире) меня «затянуло» в русскоязычные Одноклассники. Спасибо Наташе!

Не могу сказать, что я в жутком ажиотаже, но каждый вечер пару часов я провожу в этом общственном месте и мне пишут самые неожиданные люди, которых я уже практически забыла. Но память делает удивительные трюки и этот сайт возраждает даже неподъемные казалось бы воспоминания. Вот такой вот класс...

Как и все новое, оно меня закрутит на пару недель, но потом попустит. Но скажу одно – это идеальный инструмент «оставаться на связи» для тех, кто вдали от мест происхождения. То есть таких людей как я. И это приятно.

Так что для тех, кто читает этот блог и кто на Однокласснике – до встрече в новой «оболочке»!